home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню




CXIII


Ріно Хедхантер не чув здійнятого Лаурою лементу. Надто багато переходів та дверей розділяло його кімнату в спальному крилі та загальну їдальню. До нього також не долетіли звуки розбитого скла, коли боти висадили шибки в обідній залі: вікна його спальні виходили на протилежний, південний бік будівлі.

Зате постріли Хедхантер розчув. Відлуння прокотилося коридорами і двома тихими, але виразними сплесками просочилось у його кімнату. Впізнавши гавкання «Ремінгтона», Ріно прожогом зіскочив з ліжка і безгучною тінню вислизнув на коридор.

На відміну від Алана, Ріно не кинувся сторчголов на перший поверх. Вслухаючись і тримаючи гладкостволку наперевіс, Хедхантер дістався сходової клітини і став обережно спускатися. Втоплені під масивним лобом мутні оченята ретельно обнишпорювали можливі схованки, що траплялись на шляху. Жаль, це не допомогло. Дібравшись до входу в їдальню, Ріно припустився тієї помилки, що й американець: зайшов усередину. Сталося це не через необачність. Ріно чув звуки боротьби, бачив кров на долівці, сліди шроту на стінах. Попри це амбал припустити не міг, що боти на волі і вже у будівлі.

А боти чекали. Один з хлопчаків пірнув під руку ґевала і задер цівку «Ремінгтона» вгору. Вибити зброю з рук Хедхантера йому не вдалося, однак постріли (Ріно встиг натиснути на курок три рази) виявились даремними: смертоносний шріт полетів у стелю. Інший, немов павук чіпляючись за стіну, вискочив найманцю на спину і, всівшись на шию, силкувався дотягтися до очей.

Перед тим, як заплющитись, Ріно встиг побачити, що його обсідає чотири десятки ботів. Це скидалось на кошмарний сон, в якому виплодки пекла прийшли помститися за розстріляних товаришів.

Ріно довелося випустити «Ремінгтон» з рук, щоб скинути потвору з голови. Інакше він ризикував залишитись без очей. Йому це вдалося. Та щойно він звільнився, на нього налетіла ще ціла дюжина «малюків». Вони вішались на руки, чіплялися за ноги, норовлячи повалити найманця.

Протягом останніх днів боти сиділи на самій воді. Вони охляли. Драбинчасті ребра, ключиці й коліна напинались під шкірою, немов шарніри якогось механізму. Завдяки цьому певний час Ріно благополучно відбивався. Втім, незважаючи на слабкість, «малюків» було багато. Боти обліпили Хедхантера, немов мурахи сарану…



предыдущая глава | Бот | cледующая глава