home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню




Понеділок, 31 серпня, 16:36 (UTC –4) «DW», житловий корпус


«Spirit of Alaska» вже сорок хвилин гнав на південь, коли Ріно вирішив будити Тимура.

— Вставай, — Хедхантер поторсав програміста за плече.

— У… — муркнув українець, не розплющуючи очей.

— Прокидайся!

— Га? — Тимур сів. Блимнув невидющими очима.

— Досить валятися. Пора вирішувати, як діяти далі.

На сусідньому дивані напівлежав, випроставши травмовану ногу, Алан Ґрінлон. На кріслі ліворуч сиділа Лаура Дюпре. Ріно Хедхантер посунув Тимура й опустився на канапу поряд. Диван перелякано рипнув, прогнувшись під велетнем.

— Скільки я проспав? — тручи заспані очі, спитав програміст.

— Зараз пів на п’яту, — сказала Лаура.

— Я не пам’ятаю, як відключився.

— Ти хоч не забув, що забив Кацуро стійкою від офісного стільця? — посміхнувся амбал.

Тимур пригадав сутичку в лабораторії програмування. За нею прилинув інший спогад, значно менш приємний, — про Тіану Емерсон, бразилійку, що загинула безглуздою смертю. Загинула з його вини. Хлопець похнюпився.

— Вище носа, — Ріно штовхнув його ліктем, — у нас ще є лайно, яке треба прибрати.

— Що з ботами? — тихо поцікавився Тимур.

— Я нещодавно спускався у підвал, — долучилась до розмови Лаура. — Наразі все без змін: замість ботів у нас тепер шістдесят обдристаних овочів.

— Отож, ми маємо визначитись з подальшими планами, — повернувся до головного південноафриканець. — Поки ти спав, ми тут порадились і зійшлися на тому, що варіантів є два. Перший — ми забираємо свої паспорти, прихоплюємо всі, що є в цій будівлі, цінності і звалюємо з пустелі. Благо, машин тепер вистачає.

— Лишаючи все, як є? — скривився програміст.

— Так.

— Давай другий…

— Другий варіант без змін — хтось їде на Ель-Татіо у пошуку ботів-втікачів, везучи з собою кількох очманілих недоумків. З тих, що зараз спливають слиною у нашому підвалі, — Ріно затнувся. — Далі розказувати?

— Не варто, — похитав головою Тимур. Після тривалої паузи доказав: — Ми повинні довести справу до кінця.

— Ти певен, фелла? Сьогодні ми ледь не загинули. Всі четверо.

Алан та Лаура помовкували.

— Я розумію, що це невиправданий ризик, — ретельно підшукуючи слова, правив Тимур. — Розумію, не ми заварили цю кашу. І розумію, наскільки це небезпечно. Але ми повинні знищити ботів. У нас є шанс. Через кілька тижнів, можливо навіть, за кілька днів цього шансу не буде.

— Окей, — просто відповів Хедхантер.

— Хто поїде?..

Єдиною реакцією стала напружена мовчанка, яку перервало насмішкувате хмикання Ріно. Тимурове запитання не мало сенсу. Алан не поїде, тут без варіантів. Розбивши окуляри, Лаура перетворилась на безпомічного крота. Хоча й без того вона була б радше тягарем, аніж підмогою.

— Збирайся, — здоровань по-панібратськи скуйовдив Тимуру чуприну. — Нема чого відтягувати. Я волів би опинитися на Ель-Татіо ще завидна.

Лаура допомогла перетягти трьох ботів на заднє сидіння пікапа «Toyota Tundra» (на той час вони так загидили підвал, що сморід розповсюдився на весь перший поверх). На всяк випадок «малюкам» зв’язали руки. З собою Тимур та Ріно взяли дві помпові рушниці, кілька гранат «Ф-1», GPS-навігатор, два протигази (у ботів міг бути зоман, взятий із покинутих біля Пурітами «Туарегів»), рацію та трохи води. Програміст також наполіг, щоб усі четверо мали при собі паспорти. Щойно все скінчиться, вони, не зволікаючи, чкурнуть геть із пустелі.

За чверть години приготування завершилися.

Тимур заліз у джип. Лаура стояла осторонь. Тиснулась до огорожі, винувато туплячи очі. Хедхантер завмер біля машини і задивився вдаль, на північ, поклавши руку на дах. Десь там, посеред пісків, біснувалась психоістота. Вона, безперечно, знає про загибель Кацуро, Ґотто, Ребекки. Знає про нейтралізацію ботів, через яких пробилась у цей світ.

Ріно дістав з кишені пожмакану пачку «Marlboro». Витрусив звідти цигарку. Останню. Уважно обдивився сигарету, пом’яв її пальцями, і тільки потім вставив до рота й підпалив. Курив довго, з насолодою, випікши тютюн аж до фільтра. Він розумів, що це може бути остання сигарета у його житті.

Докуривши, він викинув порожню пачку геть, сів за кермо і повів «Тойоту» на північ.



Понеділок, 31 серпня, 11:57 (UTC –6) Авіабаза «Уайтмен» 3 км на південь від містечка Кноб-Ностер, Міссурі, США | Бот | Понеділок, 31 серпня, 17:59 (UTC –4) «DW», житловий корпус