home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню





CXXIX


Здійснивши перший у своєму житті акт доброчинності і почуваючись реально крутим філантропом, Макака без пригод доїхав до Антофагасти. По дорозі він не порушив жодного правила дорожнього руху.

За чверть до третьої пополудні коротун, не криючись, прибув у головне місто регіону. Відразу попрямував до католицького собору на центральній площі.

— Де твій бос? — запитав він у хлопчика-служки, зайшовши у темне приміщення католицького храму.

— Сеньйоре? — не зрозумів прислужник.

— Хто тут у вас головний… ну, після Господа? — повторив Макака. — Мені треба з ним поговорити.

Хлопчик рукою вказав на худорлявого старця в чорній одежині, котрий, набожно склавши руки і схиливши голову, стояв під однією з ікон. Був вівторок, і крім сивого святоші в соборі більше нікого не було. Джеймі підступив до священика ззаду і нерішуче спинився. Старий не помічав карлика, продовжуючи зосереджено молитись.

— Ей… Пс-с… — окликнув Макака.

Чоловік розплющив повіки і обернувся. Джеймі потупився, почервонів.

— Чого тобі, сину мій?

— Я тута… ну… цеє… хотів би дещо… туди… — Макака не міг дібрати слів. Так і не сказавши нічого путнього, курдупель прикусив губу і мовчки передав сивочолому стариганю свій рюкзак.

Панотець розкрив сумку, зацікавлено заглянувши всередину. Навіть у півтемряві нефа він побачив, що в рюкзаку лежать гроші. Цілі паки грошей. Дуже багато товстенних пачок з грошима.

— Кому це? — вирячився священик.

— Господу, — твердо проказав Макака. — Будь ласка, передайте все це Господу.

— Я не…

— Роби, що я сказав, тупоголовий бевзю! — заверещав коротун, тут-таки похопився і, боязко озираючись по сторонах, попросив вибачення: — Пробачте… Вибачте, отче… Я не це хотів сказати, — карлик кілька разів кинув наляканий погляд собі за спину і один раз уважно обдивився стелю собору. Ніби все спокійно. Не почув. — Просто… Гадаю, ви знаєте, як краще їх використати. Зробіть так, щоб вони дійшли до Господа.

Старий священик не розумів, чого від нього хочуть, але, зважаючи на неврівноважену поведінку низькорослого прочанина, вирішив не перечити. Канонік ще раз зазирнув до наплічника і, знічено скривившись, витягнув звідти величезний блискучий «Маґнум». Він утримував револьвер за гладенький ствол, бридливо стискаючи його двома пальцями, так наче щойно видобув пістолет зі стічної ями.

— Ой! — сказав Макака і ще більше почервонів.

— Я думаю, — сконфужено промовив священик, — Господу це не знадобиться.

— Так, так, звісно. Можете його… е… викинути.

Сповідальник геть отетерів:

— Добре…

— Добре. Я тоді піду.

— Гаразд, йдіть.

Панотець і далі тримав «Маґнум» на витягнутій руці, наче боявся, що від одного поруху він може вистрелити. Джеймі розвернувся і почалапав геть.

Несподівано, коли Макака майже дістався до виходу з собору, стариган впустив револьвер додолу (довго втримувати півторакілограмовий, повністю заряджений «Маґнум» двома пальцями за змащений ствол практично неможливо). Пострілу, звісно, не відбулось, зате грюкіт від удару метала об кахлі розірвав на шматки благочестиву тишу собору.

— А-а-а! — закричав Джеймі. По тому заплющив очі, впав на коліна і схилив голову, покірливо чекаючи, коли стеля хряснеться на його грішну макітру…

О 20:00 того ж дня Джеймі Макака добровільно здався поліції, попередньо написавши розгорнуте зізнання в усіх своїх злочинах. Документ зайняв вісім аркушів А4 і містив у собі не тільки перелік злочинів, але й детальний опис схем поставки наркотиків до Антофагасти і Сантьяго-де-Чилі, включно з паролями, іменами кур’єрів та адресами криївок. Поліцейським Чилі та Болівії знадобилося два місяці для того, щоб переловити всіх, кого набожний карлик згадав у своєму автобіографічному маніфесті.

Відтоді Джеймі більше не називали Макакою. У тюрмі коротун невтомно переповідав історію про те, як Бог послав до нього ангелів. Ангели прийшли і попросили 39 протигазів і ще трохи якихось таблеток. Він уже забув, яких саме. А потім пішли. Оскільки з першого разу Джеймі не догнав, що до нього навідались посланці Божі, через два тижні Всевишній спустився особисто. У просвітницьких цілях смальнув пігмея блискавкою. Після такого діватись було нікуди — і Джеймі прозрів. Тож у в’язниці куцого чилійця нарекли Джеймі-Що-Бачив-Бога. Іноді Джеймі надміру захоплювався деталями і яскраво розписував, як на своєму шляху до Господа він тричі обісрався: один раз під час зустрічі з Мовчазними Ангелами, і цілих два рази — в момент особистої аудієнції. Через це позаочі його величали менш пафосно, але так само божественно — Джеймі Дристун.



CXXVIII | Бот | Середа, 2 вересня, 03:18 (UTC –4) Міжнародний аеропорт «Артуро Меріно Бенітес»