home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню




Середа, 2 вересня, 16:42 (UTC –4) Міжнародний аеропорт «Артуро Меріно Бенітес» Термінал I, ґейт № 21


Ріно причвалав до ґейту № 21 проводжати Тимура і Лауру. Зовсім скоро рейсом AF 401 авіакомпанії «Air France» француженка та українець відправлялись до Парижа. Виліт був запланований на 17:30. На табло праворуч від основних воріт ґейту блимали номер рейсу та яскравий підпис «AF 401 — BOARDING». Попереду на них чекало тринадцять виснажливих годин польоту через Атлантику. Найдовше доведеться добиратися Тимуру. В аеропорту Парижа він пересідатиме на літак «Міжнародних авіаліній України» (рейс PS 9282), котрий о 12:35 вирушить до Києва.

Сам Хедхантер о 18:25 летів до Сан-Паулу. У Бразилії він мусив почекати три години, після чого лайнером «Airbus A340» авіакомпанії «South African Airways», флагманського перевізника Південно-Африканської Республіки, попрямує до Йоганнесбурга. Для того, щоб потрапити на посадку на рейс до Сан-Паулу, Хедхантеру доведеться перейти з терміналу І в термінал D. Утім, велетень мав достатньо часу.

Поранення Лаури і Тимура помалу загоювалися. Попри це як опіки француженки, так і колоритний візерунок з подряпин на обличчі українця все ще впадали в очі. Пасажири, що вишикувались у чергу біля ґейту № 21, час від часу кидали на них занепокоєні погляди. Хлопець і дівчина справляли враження людей, які усюди тягнуть за собою здоровенний мішок із проблемами. В принципі, таке припущення було недалеким від істини.

Лаура і чоловіки затрималися біля кінця черги. Ніхто не знав, з чого почати прощання.

— Добре, — нарешті озвалася дівчина, — нам пора завантажуватись.

— Ага, — глухо підтакнув амбал, — гарного польоту.

— І тобі, Ріно, — сказав Тимур.

— Дякую.

Українець простягнув йому руку:

— Хотілося б сказати щось на зразок: було приємно познайомитись. Але після всього іноді здається, що краще б ми ніколи не бачилися.

Хедхантер посміхнувся і потиснув правицю Тимура:

— Попустись, фелла. Все позаду. І забудь. Думаю, вам не варто нагадувати: тримаємо язики за зубами. Нікому ані слова. Навіть рідним.

— Звісно, — погодилась Лаура. — Про що мова…

На табло спалахнуло «FINAL CALL». Працівниця чилійського офісу «Air France» скликала останніх пасажирів:

— Це останній заклик! Усі, хто зареєструвався на рейс AF 401 компанії «Air France» до Парижа, будь ласка, пройдіть до ґейту № 21.

— Окей, — Ріно ляснув Лауру по плечі. — Шуруйте.

— Бувай, Ріно.

— Бувайте…

Лаура і Тимур попрямували до входу в рукав, що вів до білосніжного «Boeing 777-228ER». Амбал задумливо проводжав їх очима. Ліворуч від Хедхантера працював телевізор. Канал «BBC World News». Диктор розказувала про звіряче вбивство одинадцятьох селян у Болівії. Ріно неуважно дослухався:

«Місцева влада доповідає про одинадцять загиблих на південному заході Болівії. Жертвами розбійного нападу стали жителі гірського селища Уюні. Увечері 1 вересня двоє підлітків увірвались у приміщення супермаркету. Нападники без попередження накинулися на болівійців, які знаходилися в магазині. Від ударів примітивними кам’яними знаряддями дев’ять чоловік загинуло на місці. Двоє померли пізніше у лікарні. За свідченням очевидців, яким вдалося врятуватися під час нападу, юні нападники були близнюками…»

Ріно раптом відчув, що підлога під ним палає. Він не хотів, але якась сила примусила повернути голову. Вся увага зосередилась на новинах. Диктор провадила далі:

«…мали виразну європейську зовнішність, хоча поводилися, цитую: по-дикунськи агресивно. Близнюки взяли з собою теплий одяг, продукти харчування і зникли в невідомому напрямку. Поліція департаменту Потосі сформувала фоторобот підозрюваних…»

Далі Хедхантер не чув жодного слова. Побачене оглушило його. З екрана на велетня дивились два акуратно вималювані боти. Той самий вирячкуватий вираз очей. Гострі вилиці. Запущене світле волосся. Голі по пояс.

Тимур і Лаура, пред’явивши посадочні талони, минули пропускну стійку. Перед тим, як пірнути в рукав, Тимур озирнувся. Ріно стояв, здійнявши руку і розкривши рота.

Амбал ледве не закричав. Якусь мить він вагався. Подумав, що треба їх зупинити. Вони не закінчили. Вони…

Українець помахав південноафриканцю.

Секунду Ріно стояв нерухомо, мов пам’ятник простягаючи праву руку вгору і вперед.

Тимур, примітивши вираз здивування (заледве не переляку) на обличчі Хедхантера, зацікавлено вигнув брову.

А тоді Ріно пересилив себе і махнув у відповідь. Вичавити посмішку йому не вдалося.

Тимур Коршак і Лаура Дюпре зникли у рукаві. Ріно Хедхантер крутнувся і закрокував геть із терміналу. Ледь не побіг, безперестану видаючи, немов подряпана платівка: «Fuck it… Fuck it… Fuck it».


30 січня 2011—27 лютого 2012

Каїр — Рівне — півострів Халкідіки — Київ — Луанда — Людеріц — нац. парк Етоша — Віндхук — Київ


Середа, 2 вересня, 03:18 (UTC –4) Міжнародний аеропорт «Артуро Меріно Бенітес» | Бот | Післямова автора