home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню




Неділя, 16 серпня, 10:56 (UTC –4) Дослідницький комплекс «NGF Lab»


Професор і програміст вийшли на подвір’я. Сонце припікало. Африканці закінчували ремонт електричної загорожі. Ральф постояв, подивився, як просувається робота, і завернув до другого інженерного корпусу. Тимур пригнічено плівся позаду.

Потрапивши всередину, вони піднялись сходами на третій поверх.

— У другому інженерному ми утримуємо ботів. Тіана Емерсон колись нарекла цей корпус концтабором «Ясла». Тут боти харчуються, сплять, всередині блоку є закритий майданчик, де їх вигулюють. У лівому крилі також знаходиться лабораторія програмування. Раніше там сиділи наші штатні програмісти.

Зсередини «ясла» нагадували в’язницю. На поверсі був коридор, який оббігав по периметру всю будівлю. З боків галереї через рівномірні проміжки йшли двері з прозорого пластика. Вікон, які виходили б на внутрішній дворик, не було.

— Підходь, не лякайся. Вони замкнуті.

Тимур рухався наче крізь товщу води. Підійшовши до першої камери, він зазирнув усередину. Йому відкрилась тісна кімнатка з вузьким вертикальним вікном. Угорі жевріла лампа денного світла, внизу було просте ліжко, унітаз та стільчик із прямою спинкою. На стільчику сидів світловолосий хлопчак, апатично дивлячись поперед себе. На вигляд цілком сформований. Міцний, кремезний.

Навпроти була аналогічна камера. Тимур озирнувся, аж у шиї хруснуло, і побачив ту ж картину: вбогий карцер і білий хлопчик, що сидить на стільці, поклавши руки на коліна. Програміст подивився назад. Малюки були однаковісінькі. Тимур пішов до наступної пари дверей. Всюди те саме, якщо не враховувати, що один з хлопчаків лежав на ліжку.

— Вони виглядають дещо старшими, ніж насправді, — коментував Ральф. — Це через постійні тренування і через стероїди. Хлопчакам лише дванадцять, але вони всі статевозрілі.

Тимур не чув його. Програміст подумки полічив кількість камер на цьому відтинку галереї. Дев’ять з боку зовнішньої стіни і сім з боку внутрішнього дворика. Шістнадцять. Якщо розташування кімнат не міняється вздовж інших трьох ходів коридору, то один поверх вміщає… 64 карцери! Тимур спробував пригадати, скільки поверхів у «EN-2», але не зміг.

— Скільки їх у вас? — крижаним голосом спитав українець.

— Шістдесят.

Хлопець прикусив язика. Тимур очікував, що загальна кількість ботів не перевищує дюжини. А тут — шістдесят генетично модифікованих істот, яким у мізки напхали наночипів, яких запрограмували на виконання військових операцій, і які з невідомих причин вийшли з-під контролю… Господи, у що він вплутався?

Канадець неправильно потрактував мовчанку. Старий професор сприйняв її за вияв недовіри. Як будь-яка людина, що каже неправду, він підозрював: співрозмовник інтуїтивно вловлює брехню.

— Ну, якщо чесно, то шістдесят п’ять…

Тимур вирячив очі.

— Добре, сімдесят, — відвівши погляд, пробуркотів Ральф.

— Разом із тими, що втекли?!

— Ет, яка різниця, — зітхнув канадець. — Ти все одно дізнаєшся. Сто п’ять. На даний момент у нас виведено сто п’ять перспективних бойових одиниць. Сто п’ять чортових ботів. Сорок два з яких на волі…

Якщо вчора, побачивши, як бот — жива істота — рухається точно, як запрограмований ігровий персонаж, Тимур по-справжньому перелякався, то зараз він ледь не наклав у штани. Виходить, їх таких аж сорок два швендяє довкола комплексу. СОРОК ДВА! Не дивно, що Оскар Штаєрман панікував по дорозі з Антофагасти.

— Сорок два?.. — ледве ворушачи язиком, перепитав хлопець.

Ральф кивнув.

— Правда, один уже загинув. Його збила вантажівка на трасі, що веде до Калами. Тому — сорок один.

— Але чому… їх… так… багато?

— Я вже пояснював. Пентагон поставив свої вимоги. Боти розроблялись не просто як істоти, яким можна посилати команди через мозкові плати, а як цілісний загін з колективною свідомістю, такий собі рій, щось подібне до ескадрильї винищувачів 5-го покоління, про яку я згадував учора. Подумай сам: неможливо реалізувати програму, маючи під руками десять, двадцять чи навіть тридцять піддослідних… Коли боти підросли, Кейтаро привів у проект Ємельянова. Росіянин підготував системи обміну інформацією в режимі реального часу. Ми запустили їх, поєднавши всіх «малюків» в одну мережу. Стукни будь-якого бота по голові, і про це дізнається вся зграя. Кілька ботів можуть вбирати нову інформацію, і її сприйме весь рій. Фактично, загін ботів — це один великий організм з десятками пар очей, рук та ніг. Саме тут, відпрацьовуючи колективні дії, ми застосовували твої коди.

— Я вже зрозумів, Ральфе, — промимрив Тимур.

— На даний момент боти вміють користуватися будь-якою стрілецькою зброєю. Деяких за кілька днів до втечі ми почали вчити керувати транспортними засобами. Не пішло. І ще — вони не розмовляють. Взагалі. Це побічний ефект від застосування ЕСТ.

— Як вони втекли?

— Гарне питання. За останні два тижні я запитував себе те саме по сто разів на день. Розумієш, згідно з технічним завданням американців боти повинні діяти роєм, обмінюючись інформацією. Ми досягли цього, створивши колонії нанороботів у їхніх головах і поєднавши їх у мережу. Разом з тим нам відомо, що ці колонії не спроможні нормально функціонувати через конфлікти зі свідомістю. Щось постійно лізе через них, викликаючи різні неадекватні прояви. Мені вдалося придушити свідомість, випаливши її електрошоком. Це призвело до того, що боти «отупіли», позбувшись елементарних навичок. Довелося ускладнювати програмне керування. Твої коди допомогли, і довгий час усе було окей, але… Місяць тому боти почали поводитись неадекватно. Два тижні тому майже половина втекла. Чому — ніхто не знає. Ти маєш вияснити. Я надам тобі документи, що стосуються проведених експериментів, файли з вихідними кодами, відеозаписи тестів та інші матеріали. Ти вільний питати у мене все, що заманеться. А поки що з тебе досить. Пішли.

Нейрохімік розвернувся і закрокував до виходу:

— Поряд мають бути Кацуро зі Стефаном Ермґленом. Молодший японець вводить у курс справи фізіолога. Ми приєднаємось до них, оскільки є одна річ, яку Стефан пояснить краще за мене.



XXXIV | Бот | XXXVI