home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню




XXXVII


Після наради Ральф і Тимур поверталися до житлового корпусу.

— Я хочу знати, Ральфе, що буде, якщо я раптом не впораюся?

— Ти чув: у найгіршому випадку боти перемруть, як мухи, через аддисонічний криз. Проте це неприпустимо. Мільярди доларів вилетять у трубу. Ми не маємо грошей, щоб виростити ще одне покоління… Тобі, мабуть, байдуже, але мене та обох японців за таке пошаткують до однорідної маси.

Задаючи питання, Тимур хотів дізнатися, що буде з ним, якщо він не впорається, або не захоче впоратися. На щастя, канадець його не зрозумів. Схаменувшись, хлопець вирішив поки що не піднімати цю тему.

— І останнє.

— Я слухаю.

— Хто такий Хорт і для чого він їм потрібен?

Ральф витримав довгу паузу.

— Вадим Хорт — це програміст. Теж із України. Він також працював над проектом. Разом з матеріалами, що стосуються ботів, ти отримаєш його резюме та автобіографію.

— Він тут? — від однієї думки про зустріч із співвітчизником Тимур пожвавішав.

— Ні, — вчений зніяковів. — Не розраховуй на Хорта. Вадим загинув…

Всередині все провалилося.

— Як?

— Під час вилазки у пустелю. Він першим кинувся навздогін за втікачами.

— Я не розумію: якщо боти вбили Хорта, то чому вони намагаються його покликати?

Канадець спинився і нахилив голову, прикривши долонею губи й підборіддя, достоту як Мислитель у відомій скульптурі Родена.

— Я не знаю, Тимуре. Ні я, ні Кейтаро поняття не маємо. З моменту втечі боти неабияк здивували нас, але саме це хвилює мене найбільше.



XXXVI | Бот | Неділя, 16 серпня, 13:18 (UTC –4) «DW», житловий корпус