home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню




Неділя, 16 серпня, 14:48 (UTC –4) «EN-2», другий інженерний корпус


Пізніше того дня Ральф Доернберг знову повів Тимура в другий інженерний корпус. Вони проминули «ясла» і пішли навпростець до лабораторії програмування. За розсувними дверима з табличкою «PROGRAMMING LAB» ховалося просторе приміщення, заставлене робочими станціями та іншою «важкою» апаратурою.

— Це і є лабораторія програмування? — роззирнувся Тимур.

— Так, — зачиняючи двері, мовив професор.

— А там що? — Попід стіною вглибині лабораторії стояв ряд крісел з кайданками на підлокітниках і передніх ніжках. Над окремими висіли бочкоподібні конструкції, схожі на сушарки для волосся.

— Магнітні стимулятори. Додаткові методи впливу на ботів. Якщо бот справляється із поставленою задачею, ми садимо його на крісло без ковпака і пестимо центр задоволення[66] в мозку. «Малюк» відчуває блаженство. Якщо завдання виконане незадовільно, хлопчик сідає у «крісло покути».

— І що тоді?

— Голова бота потрапляє під дію магнітного поля. Не такого, як у томографі, та все ж достатньо потужного, щоб поворушити платами. Між собою нанороботи зчіпляються і розчіпляються, але від дендрита відірватися не можуть. Бот відчуває пекельний біль.

— Навіщо карати? Ви ж їх цілком контролюєте.

— Не зовсім. Приблизно у 15 випадках зі 100 боти відмовляються виконувати навіть елементарні команди. Мозковий процесор посилає наказ, а бот не підкоряється. Блокує імпульс. Причину ми не з’ясували досі. Бувало, після десятка вдало відпрацьованих операцій бот раптом упирається і не хоче виконувати точно таку саму одинадцяту. Через це вирішили застосувати додаткові стимули.

Тимур відвернувся, щоби Ральф не побачив виразу його обличчя.

— Сідай, — запросив професор, — я підготував необхідні матеріали. До завтрашнього полудня треба все переглянути. — Ральф підключив до однієї з робочих станцій переносний жорсткий диск. — Для початку — відео втечі.

Шукаючи потрібний файл, канадець не припиняв розповідати:

— Боти не отримують їжу в камерах. Їх годують централізовано. Тож другу половину цього крила займає їдальня: приміщення площею двісті квадратних метрів з шестиметровою стелею. Це місце, де боти збираються двічі на день: на ленч і на вечерю. Незрозумілі епізоди почалися років два тому, але траплялися рідко. Справжнє загострення сталося місяць тому. При цьому всі інциденти проходили в їдальні. 31 липня боти повернулись після польового тренування. Їх помили і повели на трапезу. Як завжди. Вони спершу поїли, а тоді… вбили наглядача і заблокували входи в їдальню. Після того вони зробили ось це…

Ральф Доернберг запустив відео-файл. Запис був чорно-білий, непоганої якості.

Сотня ботів перекидає лави і стягує до входів у їдальню. Блокують двері. «Малюки» рухаються швидко, не вагаючись. Кожен знає, куди бігти і що робити. Жодного разу боти не зіштовхнулися, не завадили один одному.

Нижня губа Тимура випнулася від здивування. Він уперше спостерігав усіх «малюків» одразу. Від однакових облич мерехтіло в очах.

За лічені секунди лави розтягли і скинули біля дверей. Потому боти збираються біля глухої південної стіни їдальні. Півтора десятка хлопчиків стають у ряд, уперши руки в стіну. За ними шикується ще один ряд. Ті, що стоять ззаду, кладуть руки на плечі переднім. На їхні спини видряпуються інші боти. Вони випростуються, балансуючи на плечах нижніх. Однією рукою впираються у стіну, другою — тримаються за плече товариша… Боти будують піраміду з власних тіл, її вершина тягнеться до стелі. Точніше, не до стелі, а до горішнього люка.

І знову — їхні дії були чіткими, розпланованими. Жодного зайвого руху.

— Неймовірно, — прошепотів Тимур.

Незабаром піраміда завершена. Один на одному стоять три ряди ботів. Усього — шістдесят три хлопчики. По їхніх спинах, немов мавпи по схилу пагорба, решта «малюків» вибираються до технічного отвору.

— Він був незачинений, — схвильовано пояснив Ральф. — Ззовні люк не можна відчинити, зате зсередини він відкривається вільно. Ніхто й подумати не міг, що хтось зможе дотягнутися до нього.

Сорок один виліз по піраміді. Сорок другий підтягується і сам пролазить крізь люк. Решта лишається у залі. Боти точно знають, скільки з них можуть вибратись на волю. Тому піраміда миттєво розпадається. Залишки ботів збиваються у зграю в центрі їдальні, приречено чекаючи прибуття охоронців.

У голові Тимура майнула думка, що «малюки» нагадують мурах. Істот, якими керує вищий розум. Кожен бот знав, куди ставати в піраміді. І коли останній, сорок другий, зник у отворі на стелі, піраміда розсмокталася. Боти знали, що більше ніхто не зможе… Якби ж тоді Тимур надав значення цій думці. Але він був програмістом, людиною, що звикла отримувати логічні відповіді на логічні запитання і не покладатись на інтуїцію.

— Чому вони не використали столи? Тоді могло б більше вилізти.

— Столи прикручені до підлоги.

— А де ви були в цей час?

— За охорону відповідали чилійці, — худі пальці професора дрібно тремтіли; стрес, викликаний подіями двотижневої давності, досі давався взнаки. — Спочатку ми з Кейтаро вирішили притримати хлопців. Коли ми зрозуміли, що задумали боти, штурмувати їдальню було вже пізно.

Зображення на екрані перемкнулось на подвір’я. Картинка транслюється відразу з чотирьох зовнішніх камер. Допомагаючи один одному, боти зісковзують по західній стіні другого інженерного корпусу на пісок. У цей час з житлового блоку вискакують п’ятеро озброєних чилійців і мчать на перехоплення.

— Ми кинули бійців навперейми тоді, коли боти спустилися з даху. Це було великою помилкою.

Незважаючи на наявність вогнепальної зброї, боти блискавично зминають охоронців. Тимур ніколи не бачив, щоби людей убивали настільки швидко. Сорок два хлопчаки просто шматують чилійців.

— Троє загинули миттєво. Їх розпанахали так, що неможливо було розібрати, де хто. Четвертий помер на ранок у лазареті. П’ятий на все життя лишився паралізованим. У одного з охоронців боти забрали електронний ключ. Відімкнули малі зовнішні ворота і вийшли у відкриту пустелю, — канадець зітхнув. — Я сподівався, що вони зупиняться. Я не уявляв, як боти зможуть вижити в Атакамі.

Знову показує одна камера. Боти, тримаючись тісним табуном, біжать геть. Ноги мелькають, у повітря здіймається курява. Вони нагадують марафонців.

— Деякі боти мали на головах електроенцефалографи, — провадив далі Ральф. — За допомогою цих апаратів вівся цілодобовий моніторинг окремих мізків. Ми проаналізували мозкову активність під час утечі. Я маю на увазі, активність живої, не механічної частини мозку.

— І?

— Нуль. Абсолютний нуль. Імпульси, що керували ними, надійшли з мозкових плат.

— Значить, хтось запрограмував їх на втечу?

— Однозначно ні. Це виключено. Не бачу жодного мотиву для такого вчинку, крім того, на сьогодні я не знаю нікого, хто міг би запрограмувати настільки складну операцію. На тренуваннях «малюки» заледве справлялися з масованою атакою укріпленого будинку. Варто було зняти щити із загорожі, відкривши їм навколишній світ, як боти починали витворяти чортзна-що. Навіть якби комусь закортіло організувати втечу… це неможливо. На даний момент ми просто не знаємо, як реалізувати таке на практиці.

— Як тоді боти здійснили ось це? — Хлопець показав пальцем на екран. — З того, що я побачив, і з того, що встиг відчути на власній шкурі, Ральфе, ваші «малюки» поводяться, як розумні істоти. Причому дуже розумні істоти.

— Вони почали так поводитись, тільки коли вирвались на волю, — сердито парирував Ральф. — Ніхто досі не розуміє чому.

— Чи можу я ознайомитися з програмним кодом, який був активний під час утечі?

— На жаль, ми не спроможні відстежувати процеси, запущені в мозкових платах. Це надто складно, процедура вимагає спеціального обладнання і проводиться в лабораторних умовах. Енцефалографи фіксують тільки загальну активність.

— Тобто двійковий код, що діяв під час формування піраміди, недоступний?

— Ні.

— При цьому ви впевнені, що імпульси, які керували втечею, надходили з плат?

— Так. Саме тому викликали тебе, Тимуре. Єдиний програмний код, який ніколи не видаляється з плат, — це твоє ядро. Воно служить базисом їхньої колективної поведінки, ми ніколи його не чіпали.

— Це абсурд! — вигукнув Тимур. — Я програмую ботів — персонажів комп’ютерних ігор. А те, що ви показали, є результатом роботи інтелекту. Боти не володіють інтелектом. Навіть якщо їх втілили у плоті! Мій алгоритм передбачає конкретні дії в конкретних умовах. Не більше. Ральфе, зрозумійте головну різницю між грою і життям: розробник ігрових ботів одночасно є творцем світу, в якому вони оперують. Ви не можете взяти ботів з «шутера» і просто випустити в зовнішній світ, бо не ви цей світ творили. Керуюча програма постійно даватиме збої.

— З самого початку так і було. Боти були трохи… хм… тупуватими, а потім сталося те, що ти щойно мав приємність спостерігати на відео.

Ральф Доернберг повторно запустив ролик. Тимур попросив:

— Мені потрібні відеозаписи дій, під які існує чітко прописаний програмний код.

— Є такі, — без вагань відповів учений. — Два з половиною роки тому ми приймали офіційну делегацію з Пентагону. Генерали інспектували комплекс і цікавилися проміжними успіхами. Кейтаро влаштував для вояків показовий виступ: двоє ботів на закритій території, знаходячись під перехресним вогнем, атакували манекени. Всі параметри того показу точно фіксувалися. В тому числі зберігся програмний код, скомпільований на мозкові плати перед початком тесту. Проте перед цим я хотів би, щоб ти ознайомився з відеоматеріалами, на яких записані епізоди, що передували втечі.



Глухий кут | Бот | cледующая глава