home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню




LII


«Господи, Ти якийсь дуже дивний чувак», — обурювався Джеймі Макака, відтираючи слиною пописаного лоба.

Маленький чилієць давно дійшов до такого висновку. Він не вперше звертався до Бога з проханнями і щоразу в найкоротший термін отримував те, що хотів. Ледь не на тарілочці. Але… завше вигулькувало якесь «але» і перевертало все з ніг на голову. От і цього разу він попрохав лиш повернути йому бізнес, підкинути кількох щедрих клієнтів… І що? Клієнти — розтуди його! — не забарилися, такі щедрі, що далі вже нікуди, от тільки Джеймі багато чого віддав би, аби їх в очі не бачити.

Про друге бажання карлик не хотів згадувати. Покакав він нівроку, що там казати. Наступного разу не завадило б випрохати трохи часу, щоби стягнути штани…

Крокуючи темними вуличками Токопійї до будинку Каберри, мексиканця-нелегала, який за гроші міг дістати будь-яку річ в межах Американського континенту, Джеймі спершу надумав попросити у Бога, щоб у Каберри десь у потайнику завалялось півсотні добротних протигазів. Але тут-таки спохопився, стримав сам себе і вголос поклявся більше ніколи не звертатися до Господа. Нізащо! Ні за яких умов! Надто Він підозрілий та непевний чувак.

Діставшись потрібного будинку на тісній вуличці неподалік центру, Джеймі голосно постукав у двері. Каберра був удома і не спав: з вікон крізь штори лилось жовтувате світло і пробивалась музика. Якась попса. Мексиканці звихнуті на попсі.

Пройшло хвилин п’ять, перш ніж двері розчахнулися. На Джеймі, мов теплі океанські хвилі, наринули алкогольні випари, розпусний жіночий сміх та шпаркий запах драпу. У коридорі, злегка похитуючись з боку в бік, кліпав обкуреними очиськами Каберра.

— H'ola, mexicano[78], — булькнув Макака.

— Що за нах?!. — аж підскочив Каберра. — Мати Божа!!! Джеймі, чувак! Це ти?! — якби не куций зріст, вузькі плечі і пучечок волосся, що стирчав над лобом, наче в якогось воїна-команча, мексиканець нізащо не впізнав би Макаку. — Що з твоїм обличчям?! А смердиш як! Господи! Таке враження, наче ти цілий вечір хлебтав кров із тазика, а потім заїдав її лайном!

Пігмей протиснувся у коридор і відразу безсило опустився на пуфик. Він хекав, немов контужений спекою пес.

— Каберро, щоб я здох, але в пустелі коїться щось дивне, — Джеймі відчайдушно зчепив на грудях кулачки. — А ще мені потрібен альдостерон і тридцять дев’ять протигазів.


предыдущая глава | Бот | cледующая глава