home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


В очікуванні

Що таке три місяці? Це зовсім не великий строк. Наприклад, літо, яке складається з такої ж кількості тижнів, пролітає напрочуд швидко. Чи, припустимо, хтось виконує цікаву, улюблену роботу – також не помітить, як минули дев’яносто днів. Але три місяці марних очікувань звістки про долю дворічної донечки – надто важкий тягар. Люда змарніла, не могла їсти, не хотіла виходити з дому, просиджувала годинами біля зеленого надщербленого телефонного апарата, не відводячи від нього очей.

– Я тебе благаю, вийди до магазину, купи хліба! – мама намагалася бодай якось виштовхнути дочку межи люди, в життя.

Жужа без емоцій хапалася за торбу, пхала до кишені гроші й вирушала за покупками. Приносила зовсім не те, що просила мама.

– Я попрошу Максима про допомогу, – якось уночі сказала Ірина Романівна своєму чоловікові.

Той довгим поглядом подивився на дружину:

– Не боїшся, що він у неї щось таке знайде?

Вона боялася. Максим Петрович – далекий родич Ірини Романівни, працював у психлікарні головним лікарем.

– А що ти пропонуєш? – запитала стиха.

– Думаю, ти маєш рацію. Максим поганого не порадить.

На цьому й зупинилися.

– Люсю! – почала наступного ранку мама. Зверталася до двадцятип’ятирічної жінки, як до дошкільняти. – Нам із тобою потрібно кудись піти.

Дочка не розпитувала, куди саме, за півгодини вдяглася і чекала біля дверей.

Максим Петрович поспілкувався спочатку з Іриною Романівною. Люся сиділа в коридорі й крізь наполовину засклені двері бачила, як вони розмовляють. У лікаря на лобі раз по раз утворювалися зморшки, мама часто-густо зиркала на доньку й вимушено всміхалася, швидко викладаючи родичеві, що змусило їх звернутися до нього. «Думають, що я божевільна, – розмірковувала Людочка. – Може, й так… Але якщо я усвідомлюю такі тонкощі, вірогідно, мої справи ще не такі кепські…»

– Людо, зайди до нас! – почула голос мами й пішла до кабінету.

– Привіт! – дядько Максим, як завжди був привітним.

– Рада вас бачити. Мама розповіла, що Коля у мене забрав дитину?

Максим Петрович зиркнув на старшу Жужелицю, підморгнув їй, взяв за руку Люсю й повів її за собою.

– Ми до палат. Невдовзі повернемось. Іро, ти тут посидь.

Ірина скочила з місця, думаючи, що Максим має намір госпіталізувати Людочку.

– Посидь! – наказав.

Піднялися на третій поверх, туди, де залізні решітки в кількох місцях перетинали коридор. Люда стривожилася. Максим Петрович вів за собою родичку, раз у раз пояснюючи медперсоналу, що траплявся на їхньому шляху, що це з ним. Дійшовши до дверей однієї палати, які виявилися замкненими на дві клямки, Максим Петрович звернувся до Жужі, дивлячись їй просто в очі:

– Зараз через це віконечко ти побачиш, що з тобою може статися, якщо ти не візьмеш себе в руки. На цьому етапі в тебе ще є така можливість. За місяць її вже не буде, – лікар відчинив невеличкий отвір у дверях і легенько підштовхнув до нього Люсю.

Побачила реальних божевільних – чотирьох розпатланих, розхристаних у білих довгих сорочках осіб, які вродилися жінками, але тепер втратили людську подобу. Вишкірялися, цибали й гарчали одна до одної. Люсі не потрібно було довго споглядати ці страхи. У голові пронеслися слова лікаря, щойно сказані: «З тобою таке може статися, якщо ти не схаменешся».

Після екскурсії Ірина Романівна побачила осмислений погляд дочки, відверту її усмішку і зраділа. Не йняла віри у таке швидке перетворення. Хотіла цілувати руки Максимові, говорила про віддяку, жартувала щодо могоричу.

– Їй потрібний був стрес, – коротко пояснив професор і дав зрозуміти, що має невідкладні справи. На додачу виписав ліки, які Люся обов’язково мала приймати протягом кількох місяців.

– Я задоволена, що повернулася в Україну, незважаючи ні на що, – сказала Люся, вийшовши надвір, глибоко вдихнула повітря, подивилася на блакитне небо й щиро сказала матері: – Дякую! Це подіяло.

Час тягнувся так само повільно, але вже не так сумно було в родині Жужелиць. Спілкувалися на будь-які теми, обговорювали недолугі в більшості телепередачі, роздивлялися фотографії Женьки, розповідали про неї, ділилися думками щодо місця перебування дівчинки.


* * * | Заплакана Європа | * * *