home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


«Хай живе соціалізм на Україні!»

(Юхим Григорович Медведев)


Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi

Майбутній перший Голова Президії Центрального Виконавчого Комітету Рад України народився 1(13) квітня 1886 р. у м. Бахмуті Катеринославської губернії в родині робітника-шахтаря. Після закінчення двокласного земського училища хлопчик навчався в Бахмутському ремісничому училищі, яке давало середню освіту і фах електротехніка. 3 1902 р. юнак працював на заводах Бахмута, Костянтинівки, Катеринослава, згодом майстром виробничого навчання у рідному ремісничому училищі.

Ще до 1917 р. у родині Ю. Медведева народилося четверо дітей. Турбота про матеріальне становище сім'ї вочевидь не дозволяла її голові брати активну участь в революційному русі, хоча сам він пізніше стверджував, що ще 1904 р. вступив до РСДРП. Мабуть, членство в цій партії виявилося нетривалим, у всякому разі якихось даних про громадсько-політичну діяльність Юхима Григоровича невідомо.

В 1917 р. Ю. Медведев стає відомий як член Української соціал-демократичної партії, поступово еволюціонує вліво, після перемоги Жовтневого збройного повстання в Петрограді ініціює утворення в Харкові організації лівих українських соціал-демократів. Остання в більшості принципових питань, особливо у розв'язанні питання про владу, підтримувала більшовиків. 12 листопада 1917 р. Юхим Григорович обирається членом Харківської Ради робітничих депутатів, а через кілька днів – членом її виконкому.

Тоді ж Ю. Медведеву судилося відіграти помітну роль у підготовці і проведенні І Всеукраїнського з'їзду Рад робітничих і солдатських депутатів. 1 грудня Харківська Рада обрала на цей з'їзд сім делегатів – трьох більшовиків, двох есерів, меншовика і лівого українського соціал-демократа (це й був Ю. Медведев). У Києві Ю. Медведев з'явився до УСДРП. Як він потім згадував, там зібралося близько 40 українських соціал-демократів – делегатів з'їзду Рад. З ініціативи Ю. Медведева відбулися збори цих делегатів, які більшістю голосів схвалили запропоновану Юхимом Григоровичем резолюцію про встановлення Радянської влади в Україні. Але лідери УСДРП В. Винниченко і М. Порш, що терміново прибули на збори, домоглися перегляду резолюції. Ці події зумовили поглиблення розколу в УСДРП.

Як відомо, І Всеукраїнський з'їзд Рад, що мав відбутися в Києві, був_зірваний Центральною Радою. Тому частина обраних делегатів, покинувши з'їзд, на пропозицію Ю. Медведева і його товаришів переїхали до Харкова, де об'єдналися з делегатами III з'їзду Рад Донецько-Криворізької області і провели 11—12 грудня 1917 р. І Всеукраїнський з'їзд Рад. З'їзд проголосив Україну республікою Рад, заявив про її федеративний зв'язок з Радянською Росією, обрав вищий законодавчий орган республіки – Центральний Виконавчий Комітет Рад України. До складу ЦВК увійшли 35 більшовиків, чотири лівих есери, один меншовик-інтернаціоналіст і один лівий український соціал-демократ (Ю. Медведев).

3 13 грудня розпочалися щоденні засідання ЦВК Рад України, у яких Ю. Медведев брав найактивнішу участь. Послідовність розгляду питань на цих засіданнях різні автори висвітлюють кожен по-своєму, але безперечно, що на першому засіданні було вироблено і схвалено текст телеграми Раді Народних Комісарів з повідомленням про те, що ЦВК Рад України взяв на себе всю повноту влади в Україні. «Молода Радянська республіка України, – говорилося в телеграмі, – вітає зміцнілу Всеросійську Радянську владу».

14 грудня ЦВК Рад України за участю Ю. Медведева розробив (і наступного дня опублікував) маніфест «До всіх робітників, селян і солдатів України!», яким повідомляв про І Всеукраїнський з'їзд Рад, його рішення щодо позбавлення влади Центральної Ради і покладення на ЦВК усієї повноти державної влади в Українській республіці, про утворення Українського Радянського уряду – Народного Секретаріату. Маніфест закликав трудящі маси України до боротьби за повсюдне встановлення влади Рад на території республіки, за тісне єднання з трудящими масами Росії.

На перших же засіданнях ЦВК Рад України приступив до формування свого постійного органу – Президії. На другому засіданні було обрано тимчасовий, на третьому (15 грудня) – постійний склад Президії Рад України (з п'яти осіб). За обрання Ю. Медведева її головою було подано 16 голосів, проти – 10.

Оскільки частина членів ЦВК Рад України, посилаючись на відсутність кворуму на засіданні 15 грудня, вимагала переглянути ухвалені на ньому рішення, ЦВК повернувся до цього питання на своєму четвертому засіданні 17 грудня. Але й тут забезпечити кворум не вдалося, бо частина членів ЦВК вже роз'їхалася на місця. На посаду Голови Президії ЦВК Рад України ніхто, крім Ю. Медведева, не претендував. За нього було подано 18 голосів, проти – три та чотири, що утрималися. Заступниками Голови Президії ЦВК обрали М. Артамонова, П. Решедька і С. Шелудька, секретарем – М. Данилевського.

Обрання Головою Президії ЦВК Рад України лівого українського соціал-демократа Ю. Медведева стало виявом довіри до нього з боку більшовицької більшості ЦВК, визнанням його внеску в проведення І Всеукраїнського з'їзду Рад. Воно також засвідчило прагнення більшовиків залучити ліві елементи з інших політичних партій до радянських органів, щоб розширити революційний фронт боротьби за встановлення Радянської влади в Україні.

Надалі ЦБК Рад України та його Президія постійно займалися кадровими справами Народного Секретаріату, заміщували вакансії керівників Народних секретарств, членів їх колегій або переміщували їх у міру необхідності.

15 грудня 1917 р. Голова Президії ЦБК Рад України Ю. Медведев, член Президії М. Данилевський і член ЦБК, народний секретар торгівлі і промисловості Артем (Ф. Сергеев) виступили на засіданні Харківської Ради з доповідями про І Всеукраїнський з'їзд Рад. Повідомляючи про це засідання, газета «Донецкий пролетарий» відзначала, що Ю. Медведев розповів про невдачу з проведенням з'їзду в Києві, затаврував дії Центральної Ради і закликав робітників України спільно з російським пролетаріатом боротися за встановлення влади Рад.

Діяльність ЦБК Рад України і Голови його Президії була спрямована на розгортання боротьби за встановлення і зміцнення Радянської влади в республіці, повалення Центральної Ради, на організацію розгрому каледінського заколоту, здійснення перших соціалістичних перетворень. 15 грудня Президія ЦБК надіслала всім місцевим радам і залізничним страйковим комітетам телеграму, в якій пропонувала їм вжити заходів проти перекидання військ Центральної Ради в район Полтави і Харкова та пропуску через Україну козачих частин на Дон. 17 грудня, повторивши у зверненні до всіх рад заклик узяти владу, ЦБК Рад України повідомив населення про свої перші законодавчі акти і декрети. Того ж дня було опубліковано повідомлення про утворення Президії і відділів ЦБК Рад України, а наступного дня з ініціативи Президії ЦБК було утворено Крайовий військово-революційний комітет по боротьбі з контрреволюцією.

Поряд з внутрішніми справами ЦБК Рад України надавав уваги питанням війни і миру, з якого делегація Радянської Росії у Брест-Литовську вела переговори з представниками Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії і Туреччини. Вже 16 грудня ЦБК Рад України повідомив Раднарком про своє бажання взяти участь у цих переговорах. 30 грудня 1917 р.

ЦБК призначив делегацію Радянської України на конференцію. До складу делегації ввійшли Голова Президії ЦВК Рад України Ю. Медведев (голова делегації) та народні секретарі – освіти (В. Затонський) і з військових справ (В. Шахрай). По дорозі до Бреста українська делегація зупинилася в Петрограді, мала зустрічі з керівництвом РНК. Було вирішено, що В. Затонський залишиться в столиці як представник Народного Секретаріату України. А Ю. Медведев і В. Шахрай дісталися на конференцію, коли там було оголошено перерву. Відразу ж після поновлення переговорів Л. Троцький під тиском західних партнерів згодився з офіційним визнанням делегації Центральної Ради (вона уже кілька днів перебувала в Бресті й змогла знайти порозуміння з австро-німецьким блоком, розпочати сепаратні переговори) і відмовою у повноважному представництві від України посланцем Народного Секретаріату. Найбільше, що тоді вдалося зробити – ввести до складу російської делегації Ю. Медведева і В. Шахрая.

Не маючи досвіду дипломатичної діяльності, захоплені ліворадикальною фразеологією Л. Троцького, представники Радянської України підтримали авантюристичну політику глави російської делегації, втілену в провокаційній формулі «ні миру, ні війни».

Тимчасом представники Центральної Ради підписали мирну угоду з країнами Четверного союзу, скориставшись з якої австро-німецькі війська почали наступ на Україну й Росію по всьому фронту.

13 лютого радянська делегація повернулася з Брест-Литовська до Петрограда. На засіданні ВЦВК Рад, де був присутній Ю. Медведев, Л. Троцький намагався виправдати своє рішення. Наступними днями на засіданнях ЦК РСДРП(б) і РНК точилася гостра боротьба з питання війни і миру між прихильниками В. Леніна і «лівими комуністами». Врешті-решт Голова – РНК переміг, і німецькому командуванню й урядові Німеччини були надіслані телеграми з повідомленням про згоду на укладення миру; 3 березня радянська делегація (в новому складі) підписала несправедливий, але необхідний для збереження Радянської влади Брестський мир.

7—8 березня 1918 р. у Полтаві Ю. Медведев брав участь у роботі сесії ЦБК Рад України, на якій обговорювалися питання про Брестський мир і поточний момент. Виступивши із звітом про участь у переговорах, Ю. Медведев висвітлив перебіг подій на них, викрив діяльність делегації Центральної Ради, закликав до об'єднання всіх радянських республік для організації відсічі окупантам. Сесія розширила склад ЦБК та затвердила ряд змін у складі Народного Секретаріату.

Зі зміною ситуації на фронті (німці продовжували наступ) ЦБК Рад України переїхав до Катеринослава, де 17—19 березня 1918 р. відбувся II Всеукраїнський з'їзд Рад. Ю. Медведев відкрив з'їзд як Голова Президії ЦБК Рад України, був обраний до складу президії з'їзду. У вступній промові він дав стислий огляд історичного минулого України, вказав на завоювання українського народу, які йому дала революція, і закликав з'їзд до захисту цих завоювань від іноземного нашестя. Свою промову Юхим Григорович закінчив словами: «Хай живе соціалізм на Україні!»

Ділячись враженнями про з'їзд, кореспондент газети «Вестник Украинской Народной Республики» писав: «Голова ЦБК Рад України тов. Медведев вітає делегатів. Промова його коротка, без пафосу, але глибока віра в майбутнє, в торжество революції звучить у його словах».

Наступного дня Ю. Медведев взяв участь в обговоренні питання про поточний момент. Протестуючи проти виступу українського соціал-демократа І. Мазепи, який виправдовував дії Центральної Ради у Брест-Литовську, він заявив: «Якби Центральна Рада не поквапилася укласти зрадницький мир, то за спільних з Радою Народних Комісарів зусиль нам вдалося б укласти мир почесний. Мир, запропонований німцями, [Центральній Раді] не слід було підписувати. Ми боремося за Радянську владу на Україні». Разом з тим, шукаючи виходу зі скрутної ситуації, вбачаючи перспективу у компромісній позиції, Ю. Медведев закликав ЦВК Рад України утворити спільне бюро для скликання III Всеукраїнського з'їзду Рад.

З'їзд знов обрав Ю. Медведева до складу ЦВК Рад України, але головою вищого державного органу обрали більшовика В. Затонського. У зв'язку з наступом німецько-австрійських військ члени ЦВК евакуювалися до Таганрога. 18 квітня Ю. Медведев взяв участь у Таганрозькій сесії ЦВК Рад України спільно з Народним Секретаріатом. Сесія вирішила реорганізувати ці органи у Всеукраїнське бюро по керівництву повстанською боротьбою в тилу ворога («Повстанська дев'ятка»).

Починаючи з квітня 1918 р. Ю. Медведев тривалий час перебував у Москві, був членом Закордонного бюро лівих українських соціал-демократів, яке діяло в контакті з більшовицьким Організаційним бюро по скликанню І з'їзду КП(б)У Учасник цього з'їзду, Ю. Медведев 6 липня виступив з вітанням з'їздові від імені Закордонного бюро лівих українських соціал-демократів. З'їзд оформив вступ лівих українських соціал-демократів до складу КП(б)У Таким чином, у липні 1918 р. Ю. Медведев став комуністом.

Однак у більшовицьких лавах він був, вочевидь, недовго, продовжував тяжіти та й мав зв'язки з лівими українськими соціалістами. Точних даних знайти не вдалося, але десь наприкінці 1918 p., а можливо, на початку 1919-го Юхим Григорович опиняється уже в таборі боротьбистів. У зв'язку з наступом денікінської Добровольчої армії він перевозить сім'ю в Москву, а сам повертається в Україну для підпільної роботи, яку боротьбисти вели у спілці з більшовиками. Після розпуску УКП(б) у березні 1920 р. Ю. Медведев вступає в КП(б)У, але, мабуть, знову перебуває у її лавах недовго. Історики висувають передбачення, що вже влітку того ж року Юхим Григорович втрачає зв'язки з більшовицькою організацією.

Згодом Ю. Медведев пояснював цей факт тяжким станом здоров'я (він хворів на емфізему легенів), у зв'язку з чим, як він писав у одній із заяв, «тимчасово зробив перепочинок».

Невідомо, чи розглядалося питання про партійність Ю. Медведева під час партійної чистки 1921 р. Відповідні документи не збереглися. Але відомо, що його заяви про вступ до КП(б)У в травні 1922 р. тричі розглядали партійні органи України. 5 травня Юхим Григорович звернувся із заявою до бюро Донецького губкому КП(б)У Оскільки при цьому не було подано достатньої кількості належним чином оформлених рекомендацій, розгляд заяви було відкладено. Тоді Ю. Медведев звернувся із заявою до Політбюро ЦК КП(б)У В заяві йшлося про відновлення членства в партії. 15 травня ця заява була розглянута на засіданні наявних у Харкові членів ЦК КП(б)У, серед яких були два члени Політбюро ЦК – Г. Петровський і С. Косіор та кандидат у члени Політбюро Д. Лебідь. Засідання ухвалило: «Прийняти (до лав КП(б)У – В. С.) на загальних підставах відповідно до встановленого XI з'їздом порядку». Ю. Медведев не погодився з цим рішенням і подав заяву травневому (1922 р.) Пленуму ЦК КП(б)У Пленум підтвердив постанову засідання ЦК КП(б)У Поки що не виявлені документальні дані щодо того, чи мала справа про партійність Ю. Медведева якесь продовження. Відомо тільки те, що він надалі залишався безпартійним.

На початку 1920-х років Ю. Медведев відійшов від політичної діяльності. Йому не відмовляли в політичній довірі. Мешкаючи в Харкові, який до 1934 р. був столицею Радянської України, він обіймав різні господарські посади – у Південно-рудному тресті, на паровозобудівному заводі, на будівництві Чугуївської електростанції. Але час від часу давалася взнаки хвороба. У зв'язку з цим і з огляду на революційні заслуги Ю. Медведева уряд УСРР у 1935 р. призначив йому персональну пенсію республіканського значення.

Репресії 1930-х років не обминули Юхима Григоровича. 28 січня 1938 р. він був заарештований і безпідставно звинувачений «в участі у контрреволюційній військово-терористичній організації й здійсненні антирадянської діяльності». Особлива трійка УНКВС по Харківській області 11 травня того ж року засудила Ю. Медведева і трьох інших «співучасників» міфічної організації до розстрілу. За тодішньою «практикою» смертний вирок виконувався негайно.

22 листопада 1957 р. Харківський обласний суд реабілітував Ю. Медведева, скасувавши постанову особливої трійки за недоведеністю пред'явленого йому звинувачення. При цьому прокурор вимагав повної реабілітації Ю. Медведева «за відсутністю складу злочину».


Література про П. О. Христюка | Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi | Література про Ю. Г. Медведева