home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


«Щоб на Україні настав добрий лад і спокійна праця»

(Всеволод Олександрович Голубович)


Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi

Відомий український громадсько-політичний і державний діяч народився 1885 р. в с. Молдавка Балтського повіту Подільської губернії в сім'ї священика. Освіту здобув у духовній семінарії та Київському політехнічному інституті, який закінчив у 1915 р. За фахом – інженер. Після закінчення інституту працював на Південній залізниці інженером, з 1916-го по серпень 1917 р. – начальником відділення водних, шосейних та ґрунтових шляхів Румунського фронту.

Політичну діяльність В. Голубович розпочав у 1903 р. членом РУП, у 1912 р. приєднався до Київської групи українських есерів. У березні 1917 р. В. Голубовича було обрано головою Одеського комітету УПСР. Водночас він належав до Одеської української громади, від імені якої в квітні 1917 р. звернувся до Тимчасового уряду з вимогою територіальної автономії України. На II Всеукраїнському з'їзді УПСР (15—19 липня 1917 р.) був обраний до складу ЦК партії та кооптований до Центральної і Малої Рад. На засіданні Малої Ради 15 липня 1917 р. В. Голубовича було затверджено на посаді генерального секретаря шляхів, а 30 жовтня цього ж року він очолив Генеральне секретарство торгівлі та промисловості України.

Від Херсонської губернії він був обраний делегатом Всеросійських і Українських Установчих Зборів. У грудні 1917 р. – січні 1918 р. В. Голубович очолював українську делегацію на мирних переговорах з представниками держав Почвірного союзу у м. Бресті. Під час переговорів В. Голубович передав представникам Німеччини, Австро-Угорщини, Болгарії і Туреччини ноту Генерального Секретаріату УНР із заявою про незалежність України в міжнародних справах.

Після виходу у відставку уряду В. Винниченка (18 січня 1918 р.) В. Голубович очолив Раду Народних Міністрів УНР, до якої входили здебільшого представники УПСР, а також керував Міністерством закордонних справ (обов'язки виконував до державного перевороту 29 квітня 1918 p.). Напередодні вступу більшовиків до Києва, в ніч з 25 на 26 січня 1918 p., разом з урядом переїхав до Житомира.

Після запрошення Центральною Радою в Україну німецьких військ В. Голубович підписав відозву до народу України з поясненням необхідності цього політичного заходу. «Вони будуть тільки допомагати тим нашим козакам, котрі завзято боронять нашу державу, землю і волю на Україні від збройного нападу російського правительства, Совіта народних комісарів, – говорилося у відозві. – Ці війська не мають ніяких ворожих намірів, бо Німеччина і Австро-Угорщина також мають велику потребу, щоб на Україні настав добрий лад і спокійна праця».

Непослідовна політика уряду, очолюваного В. Голубовичем, призвела до втрати впливу УЦР у селянському середовищі, до різкого звуження її соціальної бази, загострення відносин з німецьким військовим командуванням. Німецький посол в УНР

A. фон Мумм 2 квітня 1918 р. заявив В. Голубовичу протест з приводу «тактики гальмування справі збору продуктів і браку всякої практичної роботи правительства», а 13 квітня в листі до B. Голубовича наголосив на неможливому стані, який склався в країні, вказав на брак адміністративного апарату, «самостійне й недопустиме поводження земельних комітетів».

Після встановлення гетьманського правління в Україні (29 квітня 1918 p.), уряд В. Голубовича припинив існування, голова уряду і ще кілька міністрів УНР були заарештовані німецькою військовою владою. До 16 грудня 1918 р. В. Голубович відбував тюремне ув'язнення в Лук'янівській в'язниці. Протягом 1919 р. він двічі заарештовувався владою більшовиків, а 24 березня 1919 р. був засуджений судовою владою Директорії УНР.

У серпні 1920 р. В. Голубовича заарештувала Надзвичайна Комісія у Кам'янці-Подільському. В травні 1921 р. Надзвичайний трибунал УСРР, який розслідував «справу ЦК УПСР», засудив В. Голубовича до 5 років примусової праці в таборах. Після амністії ВУЦВК, наприкінці 1921 p., В. Голубович деякий час працював інженером-будівельником в Українській раді народного господарства, де згодом очолював відділ капітального будівництва.

У 1931 р. В. Голубович був засуджений в справі «Українського національного центру». Загинув у в'язниці 16 травня 1939 р. у м. Ярославль (РСФРР).


Література про Є. Б. Бош | Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi | Література про В. О. Голубовича