home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


«Добиватися єдності Донецького басейну в межах Радянської республіки»

(Федір Андрійович Сергеев)


Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi

Професіональний революціонер, відомий радянський, партійний і державний діяч походив із селянської родини. Народився він 7(19) березня 1883 р. в с Глібове Фатіжського повіту Курської губернії. Однак невдовзі батьки переїхали до Катеринослава, де зайнялись підрядними будівельними роботами. Хлопчик навчався спочатку в приватній школі, а потім в реальному училищі, після закінчення якого 1901 р. вступив до Московського вищого технічного училища. Тут Ф. Сергеев прилучився до студентського руху, вступив до РСДРП і вже 1902 р. був заарештований, відправлений до Воронезької в'язниці, а після цього засланий в село Федорівка Олександрівського повіту Катеринославської губернії. Восени 1902 р. молодий революціонер відправився за кордон, де в Парижі деякий час був слухачем Вищої російської школи суспільних наук, заснованої ліберальним професором М. Ковалевським.

Повернувшись навесні 1903 р. в Росію, Ф. Сергеев витримав екзамени до Петербурзького політехнічного інституту (з московського вузу його після арешту виключили), однак не був зарахований через неблагонадійність. Поїхав на південь, працював помічником машиніста на Катеринославській залізниці. З 1904 р. став професіональним революціонером. За ним міцно закріпився псевдонім Артем, який став по суті прізвищем. Невдовзі Ф. Сергеев був заарештований і після звільнення з Миколаївської в'язниці у лютому 1905 р. прибув до Харкова. Тут він увійшов до комітету РСДРП, швидко став одним з керівників Харківської організації більшовиків, вів підпільну революційну роботу. Брав участь в IV (Об'єднавчому) з'їзді РСДРП, потім знову короткий час перебував у Харкові, але невдовзі переїхав для нелегальної роботи на Урал, де доклав зусиль до зміцнення місцевих більшовицьких організацій у боротьбі з меншовиками і есерами. В березні 1907 р. був заарештований і після кількох місяців слідства близько двох років відбував покарання в Миколаївських арештантських ротах, відомих своїм надсуворим режимом. Наприкінці 1909 р. Ф. Сергееву присуджують заслання до Киренського повіту Іркутської губернії. Звідти він у серпні 1910 р. втік через Японію до Харбіна. Працював кулі, прикажчиком в пекарні, організовував для російських емігрантів комуну.

В середині 1911 р. Ф. Сергеев виїхав до Австралії. Працював чорноробочим, вантажником, найманцем на плантаціях. Розвинув енергійну діяльність серед російських емігрантів, брав участь в австралійському профспілковому, соціалістичному рухах, з червня 1912 р. налагодив випуск газети «Австралийское эхо», а після її закриття властями – газету «Жизнь рабочего», вів інтенсивну усну пропаганду й агітацію. Щоб мати більше можливостей для впливу на політичне життя в країні, прийняв австралійське громадянство.

Після Лютневої революції з великими труднощами через Шанхай повернувся до Росії. Прибувши з Владивостока до Петрограда, за погодженням з ЦК РСДРП(б), поїхав на початку липня 1917 р. до Харкова, де відразу був введений до складу комітету більшовиків, 10—12 липня брав участь в обласній конференції РСДРП(б) Південно-Західного краю (Київ), 13—15 липня – в обласній конференції більшовиків Донецького і Криворізького басейнів (Катеринослав). На цій конференції Ф. Сергеева обрали членом обласного комітету РСДРП(б), а на його першому засіданні – секретарем обкому партії. Брав участь як делегат від Харківської організації в роботі VI з'їзду РСДРП(б) і був обраний членом Центрального Комітету партії.

На момент безпосереднього вирішення питання про владу Рад в Україні Ф. Сергеев став одним з найвпливовіших більшовицьких діячів регіону, мав незаперечний авторитет у Донецькому і Криворізькому басейнах. Партійні організації цього регіону займали дедалі осібнішу позицію щодо загальноукраїнських проблем, виношували плани вичленення Донецько-Криворізького басейну зі складу України і приєднання його до Радянської Росії. Не в останню чергу з цієї причини по суті безрезультатними виявились зусилля більшовиків Південно-Західного краю щодо створення на початку грудня 1917 р. крайового (загальноукраїнського) об'єднання, єдиного партійного центру.

Щодо І Всеукраїнського з'їзду Рад і сформованих ним органів влади Української радянської республіки Ф. Сергеев зайняв подвійну позицію. З одного боку, саме він запросив більшовиків і представників деяких інших лівих політичних течій переїхати до Харкова з Києва, де спроба проведення ними з'їзду Рад завершилася невдачею. В той час в Харкові проходив III з'їзд Рад Донецько-Криворізької області і делегати, що прибули з Києва, об'єдналися з делегатами обласного зібрання, конституювалися як І Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів.

З іншого боку, з'їзд Донецько-Криворізької області розглядався прибічниками Ф. Сергеева як представницький орган, спроможний розв'язати таке питання, як відокремлення Донецького і Криворізького басейнів від України, протиставлення цього регіону Українській Народній Республіці, що кваліфікувалася буржуазною, контрреволюційною.

І Всеукраїнський з'їзд Рад (11—12 грудня 1917 р.) проголосив Україну радянською республікою, заявив про повалення влади Центральної Ради, про встановлення федеративних зв'язків Радянської України з Радянською Росією, обрав Центральний Виконавчий Комітет Рад (ВУЦВК), а останній виділив зі свого складу Народний Секретаріат – перший радянський уряд України.

Отже, участь Ф. Сергеева та інших делегатів III Донецько-Криворізького радянського з'їзду сприяла успіхові І Всеукраїнського з'їзду Рад, утворенню Української Радянської держави. Тому третину обраного на ньому ВУЦВК Рад становили представники Рад Донецько-Криворізької області, а кілька з них, у тому числі Ф. Сергеев, також увійшли до складу Народного Секретаріату.

Проте, всупереч цим рішенням, І Всеукраїнський з'їзд Рад за наполяганням делегатів від Донецько-Криворізького району додатково до порядку денного обговорив питання «Про Донецько-Криворізький басейн». У рішенні з цього питання сказано: «Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів протестує проти злочинної імперіалістичної політики керівників козацької та української буржуазних республік, які намагаються поділити між собою Донецький басейн, і буде добиватися єдності Донецького басейну в межах Радянської республіки».

Текст резолюції напевне готувався як документ III з'їзду Рад Донецько-Криворізької області. Але він був дещо відредагований, бо приймався на іншому форумі – І Всеукраїнському з'їзді Рад. На змісті документа позначилися ідеї, які Ф. Сергеев активно пропагував у Харкові в листопаді 1917 p., готуючись до обласного з'їзду Рад: Донбас розглядався не як частина України, а як частина Російської республіки. Однак резолюція маскувала поняття «Російська республіка» словами «Радянська республіка».

Очевидно, документ став компромісом між двома групами делегатів. Представники Донецько-Криворізької області на чолі з Ф. Сергєєвим погодилися на спільне проведення Всеукраїнського з'їзду Рад, а делегати, що прибули з Києва, визнали за ними «право» «добиватися єдності Донецького басейну в межах Радянської республіки».

Невдовзі події підтвердили прагнення Ф. Сергеева та деяких інших працівників Донецько-Криворізької області відособитися від ВУЦВК Рад і Народного Секретаріату. Значна частина «харківських» членів ВУЦВК, серед них Ф. Сергеев, зовсім ігнорували його роботу. Точно таким же чином Ф. Сергєєв ставився і до обов'язків народного секретаря з торгівлі і промисловості. Він навіть не приступив до їх виконання, не підготував і не підписав жодного державного документа, не був на жодному з засідань Народного Секретаріату, у зв'язку з чим ЦВК Рад України на засіданні 30 грудня 1917 р. поклав виконання обов'язків народного секретаря з торгівлі та промисловості за сумісництвом на народного секретаря праці М. Скрипника.

IV обласний з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів Донецького і Криворізького басейнів, що відбувся 27—30 січня 1918 p., всупереч протестам представника ЦВК Рад України і Народного Секретаріату М. Скрипника під впливом Ф. Сергеева, його однодумців схвалив постанову про організацію Донецько-Криворізької республіки і виділення її зі складу України. В основу цього утворення було покладено економічний принцип державного будівництва, за яким республіка Рад мала бути федерацією економічно однорідних областей, а не національних радянських республік. При цьому ініціатори Донецько-Криворізької республіки твердили, що після перемоги соціалістичної революції національне питання втрачає своє значення.

У сформованому 14 лютого (1 лютого за ст. ст.) 1918 р. обласним комітетом Рад уряді – Раді Народних Комісарів Донецького і Криворізького басейнів Ф. Сергеев посів місце голови і комісара у справах народного господарства. Обласний комітет Рад зобов'язав обласний уряд проводити в життя декрети РНК Російської республіки, а ЦВК Рад України постановив «вважати органом, паралельним обласному комітетові».

Сепаратистські зусилля Ф. Сергеева були блоковані урядом УСРР і засуджені ЦК РКП(б). 15 березня 1918 p., обговоривши питання про взаємовідносини між Народним Секретаріатом і Українською Народною Республікою, ЦК більшовицької партії (за участю В. Леніна і Ф. Сергеева) постановив: «Донецький басейн розглядається як частина України». ЦК зобов'язав усіх партійних працівників «працювати спільно по створенню єдиного фронту оборони», забезпечити участь Рад з усієї України, в тому числі з Донецького басейну, в II Всеукраїнському з'їзді Рад. «На з'їзді, – підкреслювалося в постанові, – необхідно створити один уряд для всієї України».

В той час Ф. Сергеев підкорився партійній дисципліні і припинив сепаратистську роботу. Однак обласницькі настрої колишніх працівників Донецько-Криворізької республіки, в тому числі й Ф. Сергеева, не зникли одразу й безслідно. Вони ще довго жевріли і пожвавилися тоді, коли за постановою І з'їзду Компартії України (5—12 липня 1918 р.) утворилися підпільні Харківський і Катеринославський обласні партійні комітети, які злилися згодом у Донецько-Криворізький обком КП(б)У Зусиллями Ф. Сергеева ці настрої посилилися в кінці 1918 – на початку 1919 p., породили перешкоди в роботі Радянського уряду України.

Призначення головою Тимчасового робітничо-селянського уряду України «лівого» Г. П'ятакова дуже не сподобалось Ф. Сергееву, Е. Квірінгу (тогочасному секретареві ЦК КП(б)У) та іншим правим, які переважали в ЦК Компартії України і мали значний вплив в уряді. Зокрема, Ф. Сергеев одержав ключову на той час посаду завідуючого військовим відділом уряду (тобто – військового міністра). Практично відразу виникли незгоди і суперечки між ЦК КП(б)У і урядом та всередині останнього, які зрештою привели до кризи уряду.

Ф. Сергеев по суті не приступив до виконання обов'язків члена уряду, не займався організацією військово-революційних комітетів на місцях, підготовкою українських військ до активних бойових дій. Як показав його звіт на засіданні Тимчасового робітничо-селянського уряду України 11 грудня 1918 р., за два тижні військовий відділ навіть не був організований. Ф. Сергеев взагалі вважав, що військовою роботою має керувати не уряд, а військовий відділ ЦК КП(б)У через місцеві партійні комітети.

Вважаючи утворення уряду Радянської України передчасним, Ф. Сергеев та інші праві з ЦК КП(б)У, посилаючись на партійну дисципліну і підпорядкованість ЦК, обмежували, гальмували його діяльність, сковували ініціативу, зобов'язували будь-які практичні кроки погоджувати з правими із ЦК. Водночас вони також посилалися, нерідко безпідставно, на підтримку їх дій Центром, тобто ЦК РКП(б) і Раднаркомом. Все це вело до дезорганізації роботи і викликало протест Тимчасового робітничо-селянського уряду України. 7 грудня 1918 р. Г. П'ятаков телеграфував наркому Й. Сталіну: «Артем всіляко перешкоджає роботі. Напевне невірно розуміє прагнення центру… Якщо вважаєте наше (уряду. – В. С.) існування зайвим, скажіть, так і вчинимо, але допустити, щоб Артем робив по-своєму, спираючись на авторитет центру, не можемо».

«По-своєму» Артем також прагнув реорганізувати управління Українською армією, усунути від командування нею В. Антонова-Овсієнка. До останнього у нього була неприязнь ще з грудня 1917 p., коли той всупереч Ф. Сергееву заарештував у Харкові групу підприємців і змусив їх виплатити зарплату робітникам, що довго затримувалась. У конфлікті, що виник, В. Ленін взяв сторону В. Антонова-Овсієнка, а Ф. Сергееву висловив докір. Тепер останній був незгодним з розпочатою В. Антоновим-Овсієнком підготовкою активних дій військ в напрямку Харкова, звинуватив його в авантюризмі, і щоб змінити склад Реввійськради і головнокомандуючого Українською армією, виїхав до Москви. Там його інтрига одержала підтримку. Водночас він викликав у Курськ і Харків, де перебував уряд, групу своїх однодумців – правих (К. Ворошилова, Б. Магідова, В. Межлаука, М. Рухимовича), які були введені до складу Тимчасового робітничо-селянського уряду, що дало правим невелику перевагу. Власне, в уряді відбувся «тихий переворот» – перемогу, хоч і незначну, дістали праві.

Після повернення Ф. Сергеева до Харкова 8 січня 1919 р. відбулось засідання уряду. Скориставшись перевагою правих, Ф. Сергеев домігся відкликання попереднього складу Реввійськради і призначення до неї М. Рухимовича, К. Ворошилова і В. Межлаука, усунення В. Антонова-Овсієнка з посади головнокомандуючого Українською армією і затвердження на ній М. Рухимовича.

Однак це рішення було негайно оскаржене Г. П'ятаковим і В. Затонським перед В. Леніним і відмінене. В свою чергу, Ф. Сергеев протестував проти залишення попереднього складу Реввійськради, але його протест не був задоволений.

Після цього Ф. Сергеев та інші праві вирішили домогтися зняття Г. П'ятакова з посади голови Тимчасового робітничо-селянського уряду України. Безперечно, Г. П'ятаков був значною мірою винним у тій конфліктній ситуації, яка склалася всередині уряду і переросла в чвару. Але було б невірним знімати відповідальність за цей конфлікт і з протилежної сторони. Проте 12 січня 1919 р. в телеграмі В. Леніну, направленій з Харкова, Ф. Сергеев, Е. Квірінг і А. Яковлев (Епштейн) звинувачували в конфлікті і чварі Г. П'ятакова, пропонували замінити його на посаді голови уряду X. Раковським. «Тільки в цьому разі криза голови уряду не стане урядовою», – говорилося в телеграмі.

Не дочекавшись відповіді В. Леніна, нетерплячі противники Г. П'ятакова 16 січня 1919 р. скликали засідання уряду, на обговорення якого поставили питання «Про урядову кризу». На пропозицію секретаря ЦК КП(б)У Е. Квірінга засідання звільнило Г. П'ятакова з посади голови Тимчасового робітничо-селянського уряду України (4-ма голосами, проти 1, при 2, що утримались). На посаду голови обрали Ф. Сергеева, за якого подали 3 голоси, 1 – проти і 3 утрималося. Г. П'ятаков, правда, заявив, що його рекомендував на посаду голови уряду ЦК РКП (б) і він передасть її Артему тільки після рішення ЦК партії, однак залишається незаперечним факт обрання Ф. Сергеева головою Робітничо-селянського уряду України і перебування на цьому посту до 24 січня 1919 p., тобто протягом тижня. Він головував на засіданнях кабінету, як голова уряду підписував документи.

17 і 18 січня обидві сторони, що конфліктували, повідомили про ухвалення 16 січня рішення РНК і ЦК РКП(б), апелювали до В. Леніна, просили допомоги у розв'язанні кризи. Останній, переконавшись, що для нормалізації діяльності Радянського уряду України потрібна нейтральна щодо учасників конфлікту особистість, знайшов, що такій визначальній вимозі може відповідати X. Раковський. До того ж місцеві партійно-радянські працівники (причому – обидві сторони) просили про це більшовицького вождя. Отже, можна було сподіватися, що його відрядження в Україну не викличе невдоволення, не кваліфікуватиметься невиправданим втручанням центру у місцеві справи.

В очікуванні приїзду X. Раковського Радянський уряд України був малоспроможний, під головуванням Ф. Сергеева якихось серйозних рішень не прийняв, помітних кроків не зробив. 24 січня 1919 р. X. Раковський був обраний головою Тимчасового робітничо-селянського уряду України. Ф. Сергеева призначили заступником голови уряду, наркомом радянської пропаганди.

У складі РНК Радянської України (так уряд став іменуватися з 29 січня 1919 р.) Ф. Сергеев перебував лише до III Всеукраїнського з'їзду Рад (6—10 березня 1919 р.), після якого його обрали головою Донецького губвиконкому Рад. Той факт, що він не ввійшов до РНК після з'їзду, а посаду наркома радянської пропаганди, яку він раніше займав, обійняв Г. П'ятаков, дає право вважати, що обраний на з'їзді ЦВК Рад негативно оцінив його поведінку в складі Радянського уряду України в кінці 1918 – на початку 1919 р.

На посаді голови Донецького губвиконкому Ф. Сергеев навесні 1919 р. спробував повернутися до реалізації планів вичленення Донбасу зі складу України. Зібравши навколо себе колишніх лідерів Донецько-Криворізької республіки, він намагався виправдати сепаратистські дії загрозою для регіону денікінців, на яку начебто зовсім не зважали «ліві», в першу чергу Г. П'ятаков і тепер вже й X. Раковський.

Однак В. Ленін, Й. Сталін рішуче перервали всі заміри Ф. Сергеева, знайшли за краще взагалі перевести його на іншу роботу за межі України. В листопаді 1920 р. він став секретарем Московського комітету РКП(б), з лютого 1921 р. очолив ЦК Всеросійської спілки гірників і зарекомендував себе з найкращого боку. На VIII з'їзді РКП(б) обирався кандидатом, на VI з'їзді РСДРП(б), VII, IX та X з'їздах РКП (б) – членом ЦК партії. Був делегатом II і III конгресів Комінтерну, неодноразово входив до складу ВЦВК Рад і ВУЦВК.

Загинув під час випробування аеровагона на Курській залізниці під Москвою. Похований на Красній площі в Москві.


Література про М. О. Скрипника | Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi | Праці Ф. А. Сергеева