home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


«Він був надзвичайно сумлінним, але із справами не завжди міг впоратися»

(Федір Андрійович Лизогуб)


Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi

Крупний землевласник, громадський та державний діяч, меценат народився 6 (18) жовтня 1862 р. в родинному маєтку в Седневі на Полтавщині. Походив зі старовинного козацького роду. Його батько, Андрій Іванович, був близьким другом Т. Шевченка, який неодноразово гостював у нього. Брат – Дмитро Андрійович, відомий діяч революційної партії «Народна воля», був страчений 1879 р. в Одесі.

У 1888—1897 pp. Ф. Лизогуб працював повітовим міським гласним, потім – гласним земської управи в Полтаві. На цій посаді багато зробив для перетворення міста на центр української культури: виступив одним з ініціаторів спорудження в Полтаві пам'ятника І. Котляревському, видання його творів, будівництва нового приміщення земства в українському стилі, відкриття міського музею. Власним коштом утримував школу художнього промислу ім. М. Гоголя в Миргороді, якою керував відомий художник О. Сластьон. Ф. Лизогуб майже не займався політичною діяльністю й офіційно не належав до кола українських національних діячів.

Певний час входив до російської партії октябристів («Союз 17 октября»). У 1915 р. як знавець земської справи був запрошений на посаду члена Ради при російському намісникові Кавказу Великому князі Миколі Миколайовичу. Після Лютневої революції 1917 р. працював у Міністерстві закордонних справ Росії, керував відділом іноземних підданих. Відставка П. Мілюкова з поста міністра закордонних справ у травні 1917 р. спричинила повернення Ф. Лизогуба в Україну.

Після державного перевороту 29 квітня 1918 р. гетьман П. Скоропадський запросив Ф. Лизогуба на посаду прем'єр-міністра. Одночасно протягом двох місяців він очолював і Міністерство внутрішніх справ (5 травня – 8 липня 1918 p.). Федір Андрійович завершив формування першого кабінету Української Держави, розпочате М. Василенком. При цьому намагався залучити до співпраці в уряді представників різних партій (від російських кадетів до українських соціалістів-федералістів). Намагався знайти порозуміння і з опозиційним Українським національно-державним союзом, включив до свого останнього уряду кількох його кандидатів.

Свою діяльність на посаді прем'єра Української Держави спрямовував на стабілізацію економічного, політичного життя, проведення активної зовнішньої політики та культурної розбудови. У цей період було досягнуто певного піднесення економічної та ділової активності, наповнення державного бюджету, твердого курсу національної валюти. Велике значення мав офіційний візит українського прем'єра на чолі делегації промисловців до Німеччини у серпні 1918 р., у ході якого вирішувалися питання організації економічного співробітництва обох держав.

Проте уряд Ф. Лизогуба та сам прем'єр зазнавали постійної критики з боку українських соціалістичних партій, які звинувачували його в антинародній діяльності та проросійській орієнтації. Не завжди задоволеним його діями був і гетьман, який писав у спогадах: «У Лизогуба розмаху, вільної творчості, сміливості не було, і в цьому відношенні він, при всьому своєму бажанні бути мені корисним, не був на необхідній висоті. (…) Він усе хотів зробити сам. Справ же була маса, він не встигав. Важливих рішень не приймав він своєчасно, час спливав марно. Я йому про це казав, він ображався. Він був надзвичайно сумлінним, дуже багато працював, але із справами не завжди міг впоратися, оскільки не мав властивості виділяти найсуттєвіше, великого державного значення від другорядного, що могло б і зачекати. Особисто я його поважав і любив, проте ми з ним не спрацювалися». До найголовніших питань, яких не встиг вирішити Ф. Лизогуб, належало передусім аграрне, проведення земельної, а також адміністративної реформ.

Після проголошення 14 листопада 1918 р. федеративної грамоти гетьмана П. Скоропадського Ф. Лизогуб склав свої повноваження і невдовзі виїхав за кордон.

Помер 1928 р. на еміграції, у Югославії. Похований у Белграді.


Література про М. П. Василенка | Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi | Література про Ф. А. Лизогуба