home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


«Людина великої сили волі»

(Сергій Миколайович Гербелъ)


Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi

Великий херсонський землевласник і державний діяч народився 1856 р. в Петербурзькій губернії в родині купця. Після закінчення Кременчуцького реального училища в 1877 р. вступив на військову службу, на якій перебував до 1883 р. Переїхавши до Херсонської губернії, працював на різних посадах у земській повітовій та губернській управах. З 1886 р. він губернський гласний, почесний мировий суддя, член Херсонської училищної ради. В 1901 р. – голова Херсонської губернської земської управи. У царській Росії обіймав високі державні посади: харківського віце-губернатора (1902—1903 pp.), харківського губернатора (1903—1904 pp.), начальника Головного управління у справах місцевого господарства МВС (1904—1912 pp.), члена Державної ради. Був гофмейстером імператорського двору.

Під час Першої світової війни працював головноуповноваженим з постачання продовольством Діючої армії і набув собі репутації визначного організатора продовольчої справи.

Після державного перевороту 29 квітня 1918 р. призначений представником Ради Міністрів Української Держави при Головній квартирі командування австро-угорських військ в Одесі.

У липні 1918 р. відкликаний до Києва, де його призначено міністром продовольчих справ. На цій посаді виявив великі організаторські та адміністративні здібності, діяв енергійно, вів ефективну боротьбу з корупціонерами, спекулянтами, марнотратами. Разом з рядом інших проросійськи орієнтованих міністрів домагався від П. Скоропадського виразнішої орієнтації на Росію.

14 листопада 1918 р., після відставки уряду Ф. Лизогуба, став головою Ради Міністрів – останнього кабінету Української Держави. Одночасно отримав портфель міністра земельних справ. Характерно, що, доручаючи йому керівництво урядом в найнапруженіший момент, П. Скоропадський разом з тим давав С. Гербелю суперечливу оцінку. «Я розраховував на нього, – писав гетьман, – як на людину великої сили волі, однак він застарів, до політики моєї ставився співчутливо, дуже добре дивився на земельне питання, але останнім часом попав під вплив Протофісу, особливо Демченка, що робило його дії якимись розпливчатими, половинчастими. До речі, я не можу сказати, щоб він підтримував мою владу, настільки, що я кілька разів нагадував йому, що я глава уряду і прошу зі мною рахуватися».

В конкретних обставинах пізньої осені 1918 р. як позитивна риса сприймалися антантофільські позиції С. Гербеля. І дійсно, перші ж свої кроки новий прем'єр спрямував на встановлення контактів з переможними державами Антанти та порозуміння з російським консервативним рухом. Але в умовах розгортання всенародного повстання проти гетьмана під проводом Директорії вся влада в Українській Державі сконцентрувалася в руках військових генералів (Ф. Келлера, потім О. Долгорукова), і уряд не мав суттєвої ваги та політичного впливу. До того ж, з 23 листопада С. Гербель фактично не виконував своїх обов'язків через хворобу, за згодою гетьмана доручивши виконувати функції голови уряду міністру фінансів А. Ржепецькому.

Під час захоплення повстанцями Києва 14 грудня 1918 р. гетьман П. Скоропадський підписав зречення від влади на користь голови Ради Міністрів С. Гербеля, який, у свою чергу, на вимогу Директорії офіційно передав їй владу. Сам С. Гербель був заарештований, більше трьох місяців провів у в'язниці спочатку в Києві, потім у Вінниці, зрештою був вивезений до Одеси і там нібито звільнений на вимогу представників держав Антанти. У 1919 р. А. Денікін призначив його головноуповноваженим в харчових справах при армії. Згодом виїхав до Німеччини. Рік смерті невідомий.


Література про Г. Л. П\ятакова | Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi | Література про С. М. Гербеля