home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню



XXXVII

Негри, негри, юрми негрів у місті! Їх бачили там і сям, одночасно в кількох місцях. Вони біжать уздовж вулиць галасливою обдертою галайстрою, вриваються до продуктових крамниць і пустошать їх. Жарти, штурхани, сміх, широко викочені білки очей, блискучі зуби. Поки змобілізували міліцію, вони випарувалися, мов камфора.

Я це передчував, інакше бути не могло. Це було природним наслідком метеорологічної напруги. Щойно тепер я здаю собі справу, що від самого початку відчував: за цієї весною стоять негри.

Звідки у цих широтах взялися негри, звідки прибилися ці орди негрів у смугастих бавовняних піжамах? Може, великий Барнум[167] розбив десь неподалік свій табір, притягнувши за собою цілий шлейф незліченних людей, тварин і демонів? Або десь близько зупинились його фургони, набиті безконечним гомоном ангелів, бестій та акробатів? Аж ніяк ні. Барнум був далеко. Моя підозра рухається в цілком іншому напрямку. Я не скажу нічого. Заради тебе я мовчу, Б’янко, і жодні тортури не видобудуть із мене зізнання.



XXXVI | Цинамонові крамниці та всі інші оповідання в перекладі Юрія Андруховича | XXXVIII