home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню




12


Мертвий дім завалився через місяць після цієї події — це сталося вночі, й поховав під своїми уламками всіх його пожильців, які там залишилися, за винятком одного, мене, бо я жив тоді в Києві. Ніхто вже не міг мені описати, як те сталося, тож я можу тільки ту картину собі уявити. Дім мусив завалитися раптово, бо ніхто не встиг із нього вискочити, навіть із долішнього поверху. А оскільки нікого не залишилося, щоб мені повідомити, преса й радіо про такі речі тоді не повідомляли, то я довідався про те не відразу. Галинка, вже тепер моя дружина, писала мені листи щодня, найбільше через день, і от кілька днів од неї листів не було. Я затривожився. Ще кілька днів — ані листа. Я почав думати казна-що, але не те, що сталося насправді, хоч мав би, бо в останніх листах, які я одержав, Галинка писала, що її мати стала неможлива, проганяє її з дому, хоче, щоб вона в домі не ночувала, однак згодом затихала й говорила, що все одно нікому із них не вберегтися, бо все призначено й приречено, і починала тяжко плакати. Галинка переконувала її піти показатися лікареві, але та й слухати про те не бажала.

— Я нічим не можу допомогти! — скімлила Олька. — От бачу нещастя, а допомогти не можу!

Читаючи це, я не міг не згадати Кассандру.

Галинка ж вважала, що цей материн неспокій — наслідок ураження від електрики, що його перенесла мати, а до того додався ще стрес після самозапалення бабусь-пиячок. Сподівалася, що з часом у неї все мине.

Я, признаюся, також поставився до того опису легковажно, бо мав тоді багато роботи: працював по бібліотеках, а містично настроєний ніколи не був, навіть навпаки. Тут я себе виню, бо, зрештою, не в містиці річ, а в елементарній зношеності нашого дому. Той дім своїх мешканців не раз попереджував, частково завалюючись.

Отже, мене ніхто не міг про нещастя звідомити, бо сусіди дальші, хоч і чули, що я десь у Києві навчаюся, адреси моєї не знали, й де моє місце навчання, не відали.

Пробув у невіданні днів десять, а що листи від Галинки не приходили, вже не міг знайти собі місця, кинувся на автобусну станцію й поїхав додому. Отоді я й побачив на тому місці, де був наш дім, купу лому й нагромадженої цегли. Дерев’яні частини сусіди вже порозтягували, зрештою, розібрали й руїну, коли витягували звідтіля жертви. Сусіди мені про все оповіли, сповістили також, де поховано загиблих, я пішов на цвинтар і в заціпенінні просидів там цілий день. Ночувати в рідному місті тепер я не мав де, тож увечері повернувся до Києва, і тепер тільки зрідка туди приїжджаю, щоб упорядкувати могили рідних і покласти на них квіти.



предыдущая глава | Привид мертвого дому. Роман-квінтет | Post scriptum