на главную   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


— 18 —

Роберта Еморі Андерсона було віддано на упокій землі на ярмутському кладовищі «Мир» через два дні. Донні з Петрою, стоячи обабіч матері, підтримували її, поки священик проказував, яка се є скороминуща річ людське життя. Погода повернула на холод, небо було пойняте хмарами; крижаний вітер скреготав голими гілками. Фірма «ББ&А» припинила діяльність на один день, звідти з’явилися геть усі. Бухгалтери у їхніх чорних плащах купчилися зграями, немов ворони. Серед них не було жінок. Раніше Дарсі цього ніколи не помічала.

На очах у неї бриніли сльози, вона раз у раз витирала їх хустинкою, яку тримала в руці, затягнутій у чорну рукавичку; Петра плакала монотонно й безупинно. Похмурий стояв Донні, з почервонілими очима. Молодий, гарний парубок, але з уже рідшаючим волоссям, як і в батька було в його віці. «Аби лиш він не набирався ваги, як Боб, — подумала вона, — і не вбивав жінок, звісно». Хоча звичайно такі речі не спадкові. Хіба ні?

Невдовзі все це минеться. Донні залишиться тільки на пару днів — це був максимум часу, на який він міг вирватися зі свого бізнесу в даний момент, так він пояснив. Він сподівався, що вона поставиться до цього з розумінням, і вона відповіла, що звісно, так. Петра пробуде з нею цілий тиждень, вона сказала, що могла б залишитися й на довше, якщо Дарсі її потребує. Дарсі відповіла, що дуже цінує її доброту, в душі сподіваючись, що цей тиждень становитиме не більше п’яти днів. Їй треба було побути на самоті. Їй треба було... ні, не подумати, це не зовсім те, але віднайти себе знову. Відновити свою позицію по цей бік дзеркала.

Ні, не можна сказати, ніби щось пішло криво, далебі, це не так. Дарсі не вважала, що все було б краще, аби вона місяцями планувала вбивство свого чоловіка. Якби вона так робила, либонь, могла б напартачити, щось занадто ускладнивши. Несхоже на Боба, планування не було її сильною стороною.

З важкими питаннями вона не стикнулася. Її історія було простою, достовірною, майже правдивою. Найважливішою часткою була ця кам’яна плита під нею: їхній шлюб, що простягався в минуле майже на три десятиліття, гарний шлюб, і його картину не псували бодай хоч якісь недавні суперечки. Ну справді, про що тут було питати?

Священик запросив родину зробити крок уперед. Вони ступили.

— Спи з миром, тату, — промовив Донні і кинув грудку землі в могилу. Вона впала на сяючу поверхню труни. Дарсі майнуло в голові, що та схожа на купку собачого лайна.

— Тату, я дуже скучаю за тобою, — промовила Петра й собі теж кинула жменьку землі.

Дарсі підійшла останньою. Вона нахилилася, взяла рукою у чорній рукавичці землю й дозволила їй упасти. Не промовила нічого.

Священик закликав до хвилини безмовної молитви. Скорботні похилили голови. Вітер гримів гілками. Не дуже звіддалік долинав шум автомобільного руху по трасі 1-295. Дарсі подумала: «Господи, якщо Ти там є, нехай це вже буде кінець».


— 17 — | Повна темрява. Без зірок | — 19 —