Мануель Флорес помре,

бо так вже ведеться всюди:

спочатку живуть на світі,

а потім вмирають люди.

Та гірко з життям прощатись,

останньої ждати миті,

бо жити мені так любо

і звично на цьому світі.

Дивлюся в досвітній тиші

на руки свої, на жили

й дивуюся: власні руки

здаються мені чужими.

Я стріну чотири кулі

і вмить в забуття полину.

Сказав же мудрець немарно:

народжує смерть людину.

О, скільки очам відкрилось

за довгу мою дорогу!

Хто знає, що вздріють очі,

як душу я ввірю Богу.

Мануель Флорес помре,

бо так вже ведеться всюди:

спочатку живуть на світі,

а потім вмирають люди.