на главную   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


4

Наступного дня Рейнолдз поїхав на Ситґо. Він пустив коня галопом, і на вітрі його шарф так обкрутився довкола обличчя, що тільки очі видніли. Він мріяв якнайшвидше вибратися з тієї клятої місцини, яка ніяк не могла вирішити, сільська вона чи приморська. Температура повітря низькою не була, проте там, де рельєф місцевості піднімався вище рівня моря, вітер був гострий, мов бритва. Але й це була б не біда, якби не інше. З наближенням до Жнив у Гембрі, та й у всьому Меджисі відчувалася нависла загроза. Ця приреченість була йому не до вподоби. І Роєві теж. Рейнолдз бачив це в його очах.

Але розвіяти попіл цих молокососів, що вдають із себе лицарів, він би не відмовився ні за що.

Він зліз з коня на зруйнованому паркувальному майданчику нафтопереробного заводу, прив’язав його до бампера іржавого каркаса, на борті котрого ледь виднілося загадкове слово «ШЕВРОЛЕ», а потім пішов на нафтове поле. Вітер налітав поривами, пробираючись навіть під пальто з овечої шкіри, які носять власники ранчо. Двічі Рейнолдзові доводилося притримувати капелюха руками, щоб його не зірвало вітром. Узагалі він тихо радів, що зараз себе не бачить. Напевно, вигляд у нього був, як у довбаного фермера.

Але на нафтовому полі все було спокійно… тобто безлюдно. Тільки вітер самотньо зітхав крізь гілля ялин обабіч нафтогону. Ніхто б і не здогадався, що за ним тут пильно стежать з десяток пар очей.

— Агов! — крикнув Рейнолдз. — Напарники, виходьте сюди, побалакаємо.

Якийсь час панувала тиша. А тоді з-під гілок ялин вигулькнули Гірам Квінт з ранчо «Піаніно» і Гавкучий Калаген з «Раю для подорожніх». «Гаплик, — подумав Рейнолдз. — Вояки недороблені».

З-за пояса в Квінта стирчав жалюгідний старий мушкет. Рейнолдз уже таких сто років не бачив. Він подумав, що в найкращому разі, якби Квінт натис на курок, сталася б осічка. А в найгіршому — мушкет вистрелив би у зворотний бік, в обличчя своєму власникові.

— Усе тихо? — спитав він.

Квінт щось пробелькотів по-меджиському. Гавкучий послухав і переклав:

— Усе добре, сей. Він каже, що йому і його людям скоро увірветься терпець, — приязно всміхаючись і жодним чином не виказуючи, що насправді каже, Гавкучий додав: — Якби мізки були чорним порохом, то цей кретин боявся би чхнути.

— Але ж цьому кретинові можна довіряти?

Гавкучий знизав плечима. Можливо, погодився.

Вони зайшли за дерева. Там, де Роланд і Сюзен бачили майже тридцять цистерн, тепер було лише півдюжини, та й з цих шести тільки дві було наповнено нафтою. Охоронці сиділи на землі чи дрімали, накривши обличчя капелюхами. Озброєні вони були здебільшого такими самими мушкетами, як той, що висів на поясі в Квінта. Бідніші пастухи мали при собі бола. [28]Рейнолдз відзначив про себе, що взагалі-то ці штуки ефективніші за мушкети.

— Переклади цьому лорду Пертові, що коли хлопці сюди поткнуться, то мають втрапити у засідку. Тож у ваших вояків лише один шанс зробити все так, як треба, — сказав Рейнолдз, звертаючись до Гавкучого.

Гавкучий переказав усе Квінтові. Квінт вишкірився в посмішці, демонструючи страшнуватий ряд чорних і жовтих зубів. Щось коротко промовив, виставив уперед руки, стиснувши їх у величезні вкриті рубцями кулаки, і покрутив їх один над одним, наче скручуючи карк невидимому ворогові. Коли Гавкучий заходився переказувати, Клай Рейнолдз відмахнувся од нього рукою. Він почув лише одне слово, але цього було досить. Muerto. [29]


предыдущая глава | Чаклун та сфера | cледующая глава