home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


26

— Мабуть, я таки не відмовлюся від уколу, Енні, - сказав Пол, коли вона поклала його назад у ліжко.

Вона уважно поглянула на його бліде спітніле обличчя, а потім кивнула та вийшла з кімнати.

Щойно вона зникла з очей, Пол витягнув бляшанку з-під трусів і запхав під матрац. Він нічого туди не ховав відтоді, як вона знайшла ніж, і не збирався надовго залишати там горючу суміш. Вона пролежить під матрацом до вечора. А тоді він перекладе її до іншого, більш надійного місця.

Повернулася Енні та зробила йому укол. Потім вона поклала на підвіконня блокнот і кілька нагострених олівців та підкотила крісло до ліжка.

— Ось, — мовила вона. — А я піду спати. Якщо приїде якась машина, я її почую. Якщо ж нас ніхто не потурбує, то я, напевно, просплю аж до ранку. Якщо захочеш пересісти в крісло та писати від руки — ось твій візок. Рукопис лежить тут, на підлозі. Хоча я б дуже не радила підводитися, поки твої ноги трохи не зігріються.

— Зараз я все одно не зможу сидіти, але, мабуть, трохи попрацюю вночі. Я розумію, коли ти кажеш, що в нас обмаль часу.

— Я дуже рада, Поле. Як гадаєш, коли ти закінчиш?

— За звичних обставин я сказав би, що через місяць. Якщо такими темпами, як зараз, то за два тижні. Якщо працювати на межі можливостей — п’ять днів. Або тиждень. Текст ряснітиме помилками, але кінцівка буде написана.

Енні зітхнула та зосереджено подивилася на власні руки.

— Я знаю, що в нас лишилося менше двох тижнів.

— Було б непогано, якби ти мені дещо пообіцяла.

Вона подивилася на нього без злоби чи підозри, просто з подивом.

— Що саме?

— Не читати, поки я не закінчу… чи поки не доведеться… сама розумієш…

— Зупинитися?

— Так. Поки не доведеться зупинитися. Таким чином, ти зможеш дочитати роман цілісно, а не уривками. Так книжка справить більше враження.

— Це буде захоплива кінцівка, правда?

— Так, — посміхнувся Пол. — Від захоплення в жар кидатиме.


предыдущая глава | Мізері | cледующая глава



Loading...