home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


РоздIл 37

Джеффрi здавалося, що його руки починали горsти бiлим палом. Вiн стояв у затiнку, бiля хатини, що останнi п’ять хвилин належала Красеню М’Чiбi, та тримав на головi весiльну скриню, вiд чого скидався на схудлого циркового силача.

Щойно вiн вирiшив, що Гезекая не зумiв сказати нiчого, що би змусило М’Чiбi вийти з хатинки, пролунав якийсь шерхiт. Джеффрi подався вперед, i м’язи рук судомно здригнулися. Вождь Красень М’Чiбi був Хранителем вогню, i всерединi його помешкання зберiгалося бiльше сотнi факелiв, умочених у щiльну, липку смолу. Чагарники, що росли в цiй мiсцевостi, видiляли особливий сiк, який бурка називали чи то Вогняною олiєю, чи то Вогненно-кривавою олiєю. Як i бiльшiсть простих мов, говiрка бурка була цiлком незбагненною. Проте, як би не називалася ця штука, у хатинi було достатньо смолоскипiв, аби спалити все селище. Воно би горiло, наче опудало Гая Фокса, себто якби в Джеффрi вийшло знешкодити М’Чiбi.

Бийте, не полошiться, маса Джефф’i, сказав був Гезекая. М’Чiбi, вiн пiде перше, бо хазяїн вогню. Гезекая, вiн пiде друге. То не чекайте, як блиснуть мої злотi зуби! Трощiть тому клятому паскуднику голову, й хутчiш!

Але коли Джеффрi таки почув, що вони йдуть, то на мить пройнявся сумнiвом, незважаючи на агонiю, що скувала йому руки. А раптом зараз, просто зараз, лише…


предыдущая глава | Мізері | cледующая глава



Loading...