home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


37

Пол прокинувся близько одинадцятої, і, почувши, що він заворушився, Енні відразу увійшла в кімнату з апельсиновим соком, пігулками та мискою гарячого курячого супу. Вона схвильовано, радісно промовила:

— Сьогодні особливий день, Поле, чи не так?

— Так.

Він спробував підняти ложку правою рукою, але не зміг. Вона опухла, почервоніла й так набрякла, що аж шкіра лисніла. Коли він спробував стиснути правицю в кулак, то відчув біль, наче в кількох місцях її пройняли довгі металеві стрижні. Він подумав, що останні кілька днів скидалися на пекельну автограф-сесію, якій краю не було видно.

— Ой, бідна твоя рука! — скрикнула Енні. — Я принесу тобі ще одну таблетку! Просто зараз!

— Ні. Треба зробити останній ривок. Я хочу, щоб у мене голова була чиста.

— Але ж ти не зможеш писати такою рукою!

— Не зможу, — погодився він. — Натрудив я собі руку. Тому закінчу цю лялечку так само, як починав, — на «Роял». Лишилося всього вісім чи десять сторінок. Гадаю, я проб’юся крізь ці «н», «т» та «е».

— Мені слід було купити тобі іншу машинку, — сказала вона.

Енні здавалася щиро засмученою, в її очах зблискували сльози. Пол подумав, що такі рідкісні моменти були найбільш огидними, бо тоді він бачив жінку, якою вона могла би стати, якби отримала правильне виховання чи якби ферменти, що виприскувалися її схибленими залозами, були не такі зіпсовані. Або все це разом.

— Я дала маху. Мені важко в цьому зізнаватися, але так і є. Усе через те, що я не хотіла навіть припускати, що та Дартмонгерша мене надурила. Вибач, Поле. Бідна твоя рука.

Вона тужливо, як Ніоба[166], підняла її та поцілувала.

— Годі, все гаразд, — запевнив Пол. — Ми вправимося, Дакі Даддлз і я. Я її ненавиджу, але відчуваю, що вона також ненавидить мене , тому, гадаю, ми з нею квити.

— Про кого ти говориш?

— Про «Роял». Я дав їй прізвисько на честь героя мультфільму.

— Он як…

Енні задумалася. Відключилася. Вимкнулася з розетки. Пол терпляче чекав на її повернення та їв суп, незграбно тримаючи ложку між вказівним і середнім пальцями лівої руки.

Нарешті вона оговталася й подивилася на нього, розпливаючись у сяючій усмішці. Вона була схожа на жінку, яка щойно прокинулася та зрозуміла, що в неї буде чудовий день.

— Закінчив із супом? Тоді я принесу дещо особливе.

Він показав їй порожню миску, на дні якої прилипло кілька смужок локшини.

— Бачиш, Енні, яке я золотко, — сказав він без тіні посмішки.

— Ти краще-прекраще золотко в цілому світі, Поле. І ти отримаєш дуже цінну винагороду ! Власне кажучи… стривай! Почекай, і сам усе побачиш!

Вона вийшла. Пол утупив очі спочатку в календар, а потім у Тріумфальну арку. Він перевів погляд на стелю й побачив переплетені тріщини у формі літери «В», які п’яно кружляли по штукатурці. І врешті-решт він подивився на машинку та височенний стос рукописних сторінок. «Прощавайте», — мимохідь подумав Пол, коли до кімнати забігла Енні, тримаючи в руках іще одну тацю.

На ній стояло чотири тарілки: на одній лежали скибочки лимона, на другій — перетерте варене яйце, на третій виднілися трикутники підсмажених тостів з обрізаною кірочкою. А посередині, на найбільшій тарілці, височіла…

(бякота )

гора чорної ікри.

— Не знаю, чи ти її любиш, — сказала Енні. — Навіть не знаю, чи люблю її я . Ніколи не куштувала.

Пол засміявся. Він сміявся, поки не заболіли нутрощі, ноги та навіть натруджена рука. Мабуть, незабаром йому стане ще болючіше, бо коли Енні чула сміх, то, як справжній параноїк, починала думати, що сміються з неї . Але Пол не міг дати собі ради. Він сміявся доти, доки не почав задихатися та кашляти. Його щоки почервоніли, а на очах виступили сльози. Ця жінка відрубала йому ногу сокирою, відрізала електроножем пальця, а тепер принесла йому величезну тарілку ікри, яку під силу було з’їсти хіба що африканському бородавнику. Дивно, але на обличчі Енні не з’явилося знайомого чорного провалля . Натомість вона почала сміятися разом із Полом.


предыдущая глава | Мізері | cледующая глава



Loading...