home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


38

Ікра — це одна з таких речей, які люди або люблять, або ненавидять, але Пол ніколи не замислювався над цим. Якщо він летів у літаку першим класом і стюардеса ставила перед ним тарілку з ікрою, він її з’їдав і одразу забував, що на світі є така річ, як ікра, аж до наступного разу, коли стюардеса знову ставила перед ним тарілку з ікрою. Але тепер він жадібно ковтав її, з усіма плівочками, ніби вперше в житті отримував насолоду від їжі.

Енні ікра не сподобалася. Вона посмакувала її на кінчику чайної ложки, намазала на шматочок тоста, а потім гидливо скривилася та відклала. Але від цього ентузіазму в Пола анітрохи не поменшало. За п’ятнадцять хвилин він ум’яв половину Гори Білуги. Він відригнув, прикрив рота й винувато глянув на Енні, яка зайшлася ще одним вибухом веселого сміху.

«Гадаю, я тебе вб’ю, Енні, - подумав він і тепло їй усміхнувся. — Сподіваюся на це. Я можу померти з тобою, і, мабуть, так воно і станеться, але я помру з черевом, досхочу набитим ікрою. Могло би бути гірше».

— Це надзвичайно, але я більше не можу, — зізнався він.

— Ти, мабуть, вивергнув би все назад, якби з’їв ще хоч ложку, — сказала вона і також усміхнулася. — Це дуже поживна їжа. У мене є ще один сюрприз. Я припасла пляшку шампанського. Але до неї ми дійдемо пізніше… коли ти закінчиш книжку. Воно називається «Дом Періньйон». Сімдесят п’ять доларів за пляшку! За одну-єдину пляшку ! Але Чакі Йодер, що торгує у горілчаному магазині, запевнив, що це найкраще ігристе вино на світі.

— Чакі Йодер правий, — сказав Пол, згадуючи, що «Дом» був частково винен у тому, що він потрапив у це пекло.

Пол трохи помовчав, а потім продовжив:

- Є ще одна річ, яку мені хотілося б отримати. До завершення книжки.

— Невже? І що?

— Ти колись сказала, що зберігаєш усі мої речі.

— Так і є.

— Ну… в моїй валізі лежить пачка сигарет. Мені б хотілося покурити, коли я закінчу.

Посмішка Енні почала згасати.

— Ти знаєш, що це шкідливо, Поле. Куріння спричиняє рак.

— Енні, невже ти дійсно думаєш, що зараз я маю перейматися канцерогенами?

Вона не відповіла.

— Я просто викурю одну сигарету. Я завжди відкидався на спинку крісла та закурював, коли закінчував книжку. Така сигарета смакує найкраще, повір мені, навіть краще, ніж цигарка після ситного обіду. Принаймні, так було раніше. Гадаю, зараз у мене запаморочиться в голові, почнеться нудота, але я все одно дуже хотів би відчути цей зв’язок із минулим. Що скажеш, Енні? Будь ласкава. Адже я був.

— Гаразд… але до того, як ми відкоркуємо шампанське. Я не стану пити шипуче пивко за сімдесят п’ять баксів у тій самій кімнаті, де ти будеш дмухати цією отрутою.

— Домовилися. Якщо ти принесеш сигарету близько полудня, я покладу її на підвіконня і поглядатиму на неї час від часу. Я закінчу писати, повставляю пропущені букви, а потім куритиму до безтями, а коли докурю, то загашу недопалок. Тоді я покличу тебе.

— Добре, — погодилась вона. — Але знай, що мені це не дуже подобається. Навіть якщо ти не захворієш на рак після однієї сигарети, мені все одно це не подобається. І знаєш чому, Поле?

— Ні.

— Бо курити може тільки паскудне золотко, — сказала вона й почала збирати тарілки.


предыдущая глава | Мізері | cледующая глава



Loading...