home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


41

Через п’ять хвилин Пол покликав Енні та став прислухатися, як вона важко, монотонно затупотіла сходами. Він очікував, що коли до цього дійде справа, то він заклякне від страху, але з полегшенням зрозумів, що почувався цілком спокійно. У кімнаті смерділо горючою сумішшю, яка скрапувала з дошки, що лежала на бильцях крісла.

— Поле, ти справді закінчив? — закричала Енні з протилежного кінця коридору.

Пол подивився на стос паперу, що височів на дошці поруч із ненависною машинкою «Роял». Аркуші були просякнуті горючою сумішшю.

— Ну, — озвався він, — зробив усе, що міг, Енні.

— Ой! Чудово! Хай йому грець, не можу повірити! Стільки часу минуло! Хвилиночку! Я принесу шампанське!

— Гаразд.

Він почув її кроки на кухонному лінолеумі, заздалегідь знаючи, де зарипить наступна мостина . «Я чую всі ці звуки востаннє», — подумав Пол і задивувався. А подив зруйнував спокій, розбив його, наче яйце. Усередині Пола поселився страх… але там ховалося ще щось. Він вирішив, що то був берег Африки, який зникав за обрієм.

Відчинилися дверцята холодильника, потім захряснулися. Ось вона проходить кухнею, ось вона вже йде сюди.

Звісно, він не став курити, сигарета так само лежала на підвіконні. Йому потрібен був сірник. Один-єдиний сірник.

«А що, як він не запалиться, коли ти ним креснеш?»

Але для таких міркувань було запізно.

Він потягнувся до попільнички, узяв книжечку та відірвав той єдиний сірник від упаковки. Тепер Енні йшла коридором. Пол чиркнув сірником, і, звісна річ, він не загорівся.

«Не поспішай! Спокійніше!»

Він креснув іще раз. Нічого.

«Тихо… Помаленьку…»

Він утретє дряпнув по жорсткій темно-коричневій смужці книжечки, і на кінчику паперового сірника розквітло бліде жовте полум’я.


предыдущая глава | Мізері | cледующая глава



Loading...