home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


42

— Я тільки сподіваюся, що…

Вона замовкла та глибоко вдихнула, проковтнувши останнє слово. Пол сидів у своєму візку за барикадою з наваленого паперу та древнім машинописним апаратом «Роял». Він спеціально повернув титульну сторінку так, аби вона змогла прочитати:


ПОВ е Р ненн Я МІЗ е РІ


Пол Ш е лдо н


Над цією промоклою купою паперу застигла набрякла правиця Пола, у якій між великим і вказівним пальцями був затиснутий єдиний палаючий сірник.

Енні зупинилася у дверях, тримаючи в руках замотану в рушники пляшку шампанського. У неї відвисла щелепа. Потім вона різко закрила рота.

— Поле? — обережно спитала вона. — Що ти робиш?

— Я закінчив, — сказав він. — І вийшло чудово, Енні. Ти була права. Найкраща книжка з серії «Мізері» і, може, найкраща з усього, що я коли-небудь написав, яким би чином це не відбулося. А зараз я хочу провести з нею невеличкий фокус. Захопливий фокус. Я навчився його в тебе.

— Поле, ні! - закричала Енні. У її голосі звучало болісне усвідомлення. Вона зметнула вгору руки, забувши про пляшку шампанського, що торпедою полетіла на підлогу та вибухнула. На всі боки бризнула піна.

— Ні! Ні! ПРОШУ, НЕ ТРЕБА…

— Шкода, що ти її ніколи не прочитаєш, — промовив Пол і всміхнувся до Енні. Вперше за багато місяців на його обличчі з’явилася справжня усмішка, щира та непідробна. — Без зайвої скромності скажу, що книжка була не просто захоплива. Вона була геніальна , Енні.

Вогник догорав, кінчики пальців починало пекти від жару. Він випустив сірник. На якусь жахливу мить Пол вирішив, що сірник згас, але потім бліде блакитне полум’я розгорнулося на титульній сторінці з виразним звуком «фумп!». Воно пробігло по краях, спробувало горючу суміш, яка збиралася в калюжі навколо дальнього краю стосу, а потім спалахнуло жовтим.

— О БОЖЕ, НІ! - вискнула Енні . — ТІЛЬКИ НЕ МІЗЕРІ! ТІЛЬКИ НЕ МІЗЕРІ! ТІЛЬКИ НЕ ЇЇ! НІ! НІ!

Її обличчя замерехтіло у світлі полум’я.

— Хочеш загадати бажання, Енні?! — закричав їй Пол. — Хочеш згадати бажання , йобаний ти гоблін?

— О БОЖЕ О ПОЛЕ ЩО ТИ РООООБИШ?!

Вона, спотикаючись, зробила крок уперед та простягла руки. Тепер купа паперів не просто горіла, вона палала. Сіра стінка корпусу машинки почала чорніти. Під неї залилося вдосталь суміші, і тепер бліді блакитні язики полум’я виривалися поміж клавіш. Пол відчував, як йому починає пекти обличчя, як натягується від цього шкіра.

— ТІЛЬКИ НЕ МІЗЕРІ! — завила Енні . — ТИ НЕ МОЖЕШ СПАЛИТИ МІЗЕРІ, ТИ, КУКУРІКНУТИЙ ПАСКУДНИКУ, ТИ НЕ МОЖЕШ СПАЛИТИ МІЗЕРІ!

І тут вона зробила саме те, на що він так розраховував. Вона схопила палаючу купу паперу, ніби хотіла побігти з нею до ванної кімнати та занурити у воду.

Коли вона відвернулася, Пол узявся за «Роял», не зважаючи на пухирці, що почали з’являтися на його й без того набряклій правиці. Він підняв машинку над головою. З-під корпусу посипалися маленькі блакитні краплі вогню. Він звертав на них не більше уваги, ніж на біль, що спалахнув у спині, коли він підняв машинку. Його обличчя скривилося від шаленої напруги та зосередженості. Він жбурнув «Роял», і машинка опустилася просто посередині широкої, міцної спини Енні.

- ХОО-ОУУГ!

Це не був крик, а гучне перелякане бурмотіння. Енні повалилася лицем на підлогу, ховаючи під тілом оберемок палаючих паперів.

Маленькі блакитні вогники, наче промені магічних візерункових ліхтариків, поплямували поверхню дошки, що служила йому за стіл. Задихаючись, бо кожен подих обдавав горло розплавленим залізом, Пол відкинув її вбік. Потім він ривком підвівся та, хитаючись, випростався на правій нозі.

Енні звивалася й стогнала. Полум’я лизнуло її між лівою рукою та боком. Вона закричала. Пол відчув запах обсмаленої шкіри та жиру.

Вона перекотилася на бік і спробувала підвестись навколішки. Більшість паперу тепер валялася на підлозі, сторінки досі горіли або диміли в калюжах шампанського. Енні досі стискала кілька папірців, і вони також досі горіли. Її кардиган палав. З її руки стирчало кілька уламків зеленого скла. Ще більший осколок випинався з її правої щоки, наче лезо томагавка.

— Я вб’ю тебе, ти, брехливий членосмок, — прохрипіла вона і, хитаючись, посунула на нього. Вона проповзла три кроки на колінах і перечепилася через машинку. Енні скорчилась, а потім почала підводитися знов. Саме в цей момент на неї повалився Пол. Навіть крізь її тіло він відчув гострі кути машинки. Вона кричала, наче кішка, виверталася, наче кішка, та намагалася вибратися з-під нього, наче кішка.

Полум’я навколо них згасало, але натомість Пол відчував дикий жар, який випромінювала груда, що звивалася та здіймалася під ним, і він розумів, що частина її кардигана та бюстгальтера вже припеклася до шкіри. Він не відчував до неї ніякого жалю.

Енні спробувала скинути Пола. Він вчепився в неї і тепер лежав на Вілкс, як чоловік, що збирається зґвалтувати жінку. Його обличчя було майже впритул до її лиця, поки його права рука щось намацувала. Пол точно знав, що йому потрібно.

— Устань із мене!

Він набрав повну жменю гарячого, обгорілого паперу.

— Устань із мене!

Він зім’яв папір, стискаючи вогонь між пальцями. Він чув її запах — так смерділа підсмажена плоть, піт, ненависть, шал.

— УСТАНЬ ІЗ МЕНЕ! — заволала вона, широко роззявляючи рота. І раптом Пол зрозумів, що заглядає до вологої, помережаної червоними лініями пащі богині. — УСТАНЬ ІЗ МЕНЕ, ТИ, КУКУРІКНУТИЙ ПАСКУ…

Він запхав обгорілий, наче запечена шкірка цибулі, папір у цей роззявлений від крику рот. Він побачив, що палаючі очі раптом іще більше розчахнулися, але цього разу від здивування, жаху та нового болю.

— Ось тобі книжка, Енні, - засапуючись, вимовив він, і його рука намацала ще один жмуток паперу. Ці сторінки вже згасли, з них крапало шампанське. У повітрі стояв кислий винний запах. Енні брикалася та звивалася під ним. Сольовий купол його лівого коліна вдарився об підлогу, спалахнув неймовірний біль, але Пол утримався на Енні. «Я зґвалтую тебе, Енні, як стій. Я зґвалтую тебе, бо це найгірше, що я можу тобі зробити. Тому смокчи мою книжку. Смокчи мою книжку. Смокчи її, поки не ЗАДИХНЕШСЯ».

Одним конвульсійним ривком він зіжмакав мокрий папір у кулаку і запхав його до рота Енні, проштовхуючи глибше в горлянку першу порцію.

— Ось, Енні, як тобі таке? Це перший оригінальний примірник, Видавництво Енні Вілкс, як тобі таке? Їж її, Енні, смокчи її, давай, їж її , будь золотцем, з’їж її всю .

Він запхав їй у рота третю жменю, четверту. П’ята ще горіла, і він загасив полум’я вкритою пухирцями правою долонею, поки заштовхав жмуток їй у горло.

З Енні виривався якийсь дивний здавлений звук. Вона щосили смикнулася та цього разу скинула Пола. Вона спробувала підвестись та схопилася на коліна. Її руки стискали почорнілу, страшенно розпухлу шию. Окрім обвугленого коміра, від її кардигана мало що лишилося. Шкіра на животі та грудях вкрилася пухирями. Зі жмутку паперу, що стирчав з її рота, капало шампанське.

- Мампф! Марк! Марк! — прохрипіла Енні. Якимось чином їй вдалося зіп’ястись на ноги. Руки так само трималися за шию. Пол відповз, незграбно виставивши ноги вперед та уважно спостерігаючи за нею.

- Аркуу? Дорг! Мампф!

Вона зробила крок до Пола. Потім другий. Потім знову перечепилася через машинку. Падаючи, вона повернула голову під таким кутом, що Пол зміг прочитати в її здивованих очах моторошне запитання: «У чому річ, Поле? Я ж просто хотіла випити з тобою шампанського, чи не так?»

Лівий бік її голови зустрівся з камінною поличкою, і, наче мішок із цеглою, Енні повалилася на підлогу з глухим ударом, від якого затрясся весь будинок.


предыдущая глава | Мізері | cледующая глава



Loading...