home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


45

Пол вибирався з-під Енні, наче потерпілий з-під снігової лавини. На це в нього пішли останні сили.

Він проповз крізь дверний проріз, очікуючи, що будь-якої миті Енні знову схопить його за кісточку, але цього не сталося. Вона непорушно лежала долілиць посеред калюжі крові, розлитого шампанського та зеленого розбитого скла. Вона померла? Напевно , що так. Але Пол у це не вірив.

Він захряснув за собою двері. Засув, здавалося, був почеплений на півдороги до гірської вершини, але Пол видерся по дверях угору, засунув засув, а потім тремтячою грудою повалився на підлогу.

Невідомо скільки часу він пролежав у ступорі. З цього стану його вивело тихе, обережне дряпання. «Щури, — подумав він, — це щу…»

Товсті закривавлені пальці Енні просунулися в щілину під дверима та всліпу вчепилися в його сорочку.

Він скрикнув і відсахнувся, від чого ліву ногу пробрала судома. Він стукнув кулаком по пальцях. Замість того аби забратися назад, вони трохи посмикалися й заспокоїлись.

«Боже, нехай вона помре. Господи, прошу, нехай вона нарешті помре».

Потерпаючи від жахливого болю, Пол повільно поповз до ванної кімнати. На півдорозі він обернувся. Її пальці досі стирчали з-під дверей. Як би йому не боліло, він не міг спокійно на них дивитися або навіть думати про них, тож розвернувся, знову дістався до дверей і проштовхнув пальці в щілину. Він довго збирався з духом, аби здійснити це, бо був упевнений, що Енні вчепиться в нього, щойно він торкнеться її руки.

Урешті- решт він дістався до ванної. Кожна клітиночка його тіла стугоніла. Він насилу заповз усередину та зачинив двері.

«Боже, а якщо вона прибрала ліки?»

Але вона нічого не прибрала. Там усе ще стояли безладно розкидані коробки, в одній з яких лежали зразки новрілу. Він проковтнув три пігулки, не запиваючи, потім доповз до виходу та ліг поперек нього, блокуючи двері вагою власного тіла.

Пол заснув.


предыдущая глава | Мізері | cледующая глава



Loading...