home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


46

Коли він прокинувся, було вже темно. Спочатку Пол не зрозумів, де перебував: чому його спальня стала такою маленькою? Потім він усе пригадав, а зі спогадами прийшла дивна впевненість у тому, що Енні не померла, навіть зараз не померла. Вона чатувала з сокирою просто за дверима, і, коли він виповзе, вона ампутує йому голову. Вона покотиться коридором, наче куля для боулінгу, а Енні буде сміятися й сміятися.

«Маячня», — вирішив він, але тієї самої миті почув (або подумав, що почув) шерхіт, наче жіноча накрохмалена спідниця злегка торкалася шпалер.

«Ти все це вигадав. Це твоя уява… така багата».

«Нічого я не вигадував. Я чув ».

Він нічого не чув. І він це знав. Його рука потягнулася до дверної ручки, а потім невпевнено опустилася. Так, він розумів, що нічого не чув… А що, як чув ?

«Вона могла вилізти крізь вікно».

«Поле, вона МЕРТВА!»

Відповідь, безжалісна у своїй нелогічності: «Богиня безсмертна».

Він усвідомив, що несамовито кусає губи, і змусив себе заспокоїтися. Невже саме так втрачають здоровий глузд? Атож. Він був близький до божевілля і мав на це повне право, чи не так? Але якщо він піддасться сказу і якщо завтра або післязавтра сюди повернуться копи та знайдуть у кімнаті тіло Вілкс, а у ванній — зарюмсану сферу протоплазми, яка колись була письменником на ім’я Пол Шелдон, то чи не буде це перемогою Енні?

«Ще б пак! А зараз, Полі, ти будеш золотцем та діятимеш за сценарієм, гаразд?»

«Гаразд».

Його рука знову потягнулася до дверної ручки… і знову впала. Він не міг діяти за первинним сценарієм. Згідно з ним він мав запалити стос папірців, а Енні мала його підхопити — власне, так усе і сталося. Тільки він мав вибити їй мозок тою довбаною машинкою, а не бити Вілкс по спині. Потім він мав дістатися вітальні й пустити червоного півня. За сценарієм він здійснював свою втечу крізь вікно вітальні. Він, мабуть, сильно б забився, але він уже пересвідчився, як ретельно Енні замикала всі свої двері. Краще впасти, ніж згоріти, — так, якщо Пол не помилявся, казав Іоанн Хреститель.

У книжках зазвичай усе йде за планом… але в житті все йшло шкереберть. Що тут говорити про життя, коли під час найважливішої у світі розмови тобі могло припекти справити велику нужду? Що за життя, де нема інтриг і кіносеріалів ?

— План пішов шкереберть, — крекнув Пол. — Добре, що такі, як я, хлопці завжди все споліскують.

Він загиготів.

Пляшка шампанського не була передбачена в його сценарії, але це був дріб’язок у порівнянні з неймовірною живучістю жінки та його теперішньою болючою непевністю.

І поки він не переконався, жива вона чи мертва, він не міг підпалити будинок, щоб створити потужний маяк, на сигнал якого прийшла б допомога. І не тому, що Енні ніяк не могла померти, — він би охоче засмажив її живцем.

Не Енні утримувала його від наступного кроку, а рукопис. Справжній рукопис. Те, що Пол щойно спалив, було не більше ніж ілюзія роману з титульним аркушем на стосі — чисті сторінки впереміж із відбракованим текстом і чернетками. Справжній рукопис «Повернення Мізері» наразі зберігався під його ліжком.

«Якщо вона померла. А якщо вона ще жива, то, мабуть, сидить у кімнаті та почитує роман».

«Ну, і що ти думаєш робити далі?»

«Чекати тут, — порадила якась частина його свідомості. — Чекати тут, де затишно й безпечно».

Але інший, сміливіший внутрішній голос наполягав на виконанні плану — настільки, наскільки це було можливо. Треба йти у вітальню, вибити скло та вибиратися з цього жахливого будинку. Треба дістатися дороги та зупинити якусь машину. Раніше на це могли піти цілі дні, але тепер будинок Енні став чимось на кшталт популярного місцевого атракціону.

Пол набрався мужності, узявся за ручку та повернув її. Двері повільно відчинилися назустріч темряві, і звісно… там стояла Енні, богиня, вона ховалася в тіні, одягнена в білу сестринську уніформу…

Він міцно заплющив очі, а потім розплющив. Тіні були на місці. Енні зникла. Він ніколи не бачив її в сестринській формі, окрім як на газетних фотографіях. Усього лиш тіні. Тіні та

(«така багата» )

уява.

Він помаленьку виповз у коридор і глипнув на двері своєї спальні. Вони були зачинені, за ними не чулося ані шерхоту, тож він поповз далі у вітальню.

Кімнату заполонили тіні. Енні могла ховатися в них. Енні могла бути ними. І в неї могла бути сокира.

Він повз.

Ось задрапований диван, а за ним сиділа Енні. А он прочинені двері на кухню, Енні могла бути й там . Позаду нього скрипнули мостини… звісно ж! Енні стояла просто за ним !

Він обернувся, серце калатало, мозок тиснув на скроні зсередини. Енні з’явилася там, із занесеною сокирою — але тільки на мить. Потім вона розчинилася серед тіней. Пол доповз до вітальні, аж раптом почув наростаючий гул автомобільного двигуна. Слабке світло фар вихопило з темряви вікно, а потім стало яскравішим. Він почув різкий виск шин і збагнув, що водій помітив ланцюг, яким Енні перегородила дорогу.

Дверцята відчинилися й захлопнулися.

— От лайно! Ти тільки поглянь!

Пол поповз швидше, виглянув у вікно та побачив силует, що наближався до будинку. Цей силует у капелюсі було важко з чимось переплутати. Це був поліцейський з відділку штату Колорадо.

Пол провів рукою по журнальному столику, перекидаючи статуетки. Деякі впали й розбилися. Пальці зімкнулися на якомусь предметі правильної округлої форми — бездоганної, наче сюжет у романах, що рідко трапляється в реальному житті.

Це був пінгвін, який сидів на льодині.

«МОЇЙ КАЗОЧЦІ КІНЕЦЬ!» — стояв напис на крижині, і Пол подумав: «Так! Слава Богу!»

Спираючись на ліву руку, він міцно затиснув пінгвіна в кулаку. Пухирці на руці полопалися, стікаючи гноєм. Він замахнувся й пожбурив пінгвіна у вікно вітальні, так само як колись кинув попільничку у вікно своєї спальні.

- Сюди! — несамовито закричав Пол Шелдон. — Сюди, я тут, будь ласка, я тут!


предыдущая глава | Мізері | cледующая глава



Loading...