home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


17

— Ні, - промовив Пол крізь сльози. З голови не йшла єдина думка, і пекла вона не гірше за кислоту: менш ніж за сто баксів він міг зробити ксерокопію книжки в Боулдері. Йому весь час говорили (наприклад, Брайс, обидві колишні дружини та навіть мати, чорт забирай), що тільки божевільний не зробить хоча б одну копію нової книжки та не відкладе в стіл. Зрештою, в «Боулдерадо» чи в його нью-йоркському будинку могла статися пожежа, повінь, торнадо чи інше стихійне лихо. А він постійно відмовлявся без жодної путньої причини. Просто йому здавалося, що, зробивши копію з книжки, він щось собі зурочить.

Що ж, ось тобі зурочення та стихійне лихо, два в одному — Ураган Енні. Цьому невинному створінню навіть на думку не спадає, що десь може існувати ще одна копія «Швидких автівок», і якби Пол дослухався , якби він виклав ті нещасні сто доларів…

— Так, — відповіла Енні та простягнула сірники. На колінах вона тримала рукопис, віддрукований на папері «Хаммермілл Бонд», із титульною сторінкою нагорі. Її обличчя було чистим і спокійним.

— Ні, - повторив Пол і відвернув почервоніле обличчя.

— Так. Вона непристойна. Окрім того, з неї все одно добра не буде.

— Ти не розпізнаєш добро, навіть якщо воно підійде впритул і вкусить тебе за носа! — заволав він, байдужий до наслідків.

Вона лагідно засміялася. Видно, характер подався у відпустку. Але, знаючи Енні Вілкс, Пол розумів, що той може повернутися будь-якої миті з валізами в руках: «Як же я за вами скучив! Як ся маєте?»

— По-перше, — сказала вона, — добро не стало би кусати мене за ніс. Так би радше вчинило зло, а не добро. По-друге, я упізнаю добро, якщо побачу, — і ти хороший, Поле. Просто тобі треба трохи допомогти. А зараз бери сірники.

Він заціпеніло захитав головою:

— Ні.

— Так.

— Ні!

— Так.

- Ні, чорт забирай!

— Можеш лаятися, скільки хочеш. Я й не таке чула.

— Я не стану цього робити, — затявся Пол і заплющив очі.

А коли він їх розплющив, Енні тримала перед ним картонну коробку, на кришці якої стояли яскраві сині літери: «НОВРІЛ». Червоні літери під назвою складали надпис: «НЕ ВІДПУСКАТИ БЕЗ РЕЦЕПТУ». Під застереженням виднілися чотири пігулки в блістерах. Пол смикнувся до них. Енні вихопила коробку подалі.

— Коли спалиш рукопис, — сказала вона. — Тоді я дам тобі пігулки, всі чотири, якщо хочеш, і біль ущухне. Ти знову відчуєш полегшення, а коли опануєш себе, я перестелю постіль, бо бачу, що ти наробив у ліжко і, мабуть, не дуже зручно почуваєшся, а також перевдягну тебе . До того часу ти зголоднієш, і я принесу тобі супу. Може, кілька тостів без масла. Але я нічого не можу вдіяти, поки ти не спалиш його, Поле. Вибач.

Пол мало не стримався: «Так, так, гаразд!» , але прикусив язика. Він знов одвернувся від неї — подалі від звабливої картонки, що доводила до сказу, подалі від білих пігулок у прозорих чотирикутних блістерах.

— Ти диявол, — промовив він.

Пол очікував нападу люті, але почув лише поблажливий сміх із нотками жалю та розуміння.

— О, так! Так! Ось що думає малий хлопчик, коли мама заходить на кухню і бачить, що він грається чистильним засобом, який знайшов під раковиною. Звісно, так би він не завернув, адже йому бракує твоєї освіти. Він би просто сказав: «Матусю, ти злюка!»

Енні прибрала Полу волосся зі спітнілого чола, пробігла пальцями по щоці, далі — вниз, по шиї, а потім легенько, співчутливо потиснула плече та прибрала руку.

— Матусі дуже сумно, коли синочок називає її злюкою чи плаче, коли в нього щось забирають, — так само як зараз плачеш ти. Але вона усвідомлює свою правоту та виконує свій обов’язок. От я і виконую свій.

Почулися три глухі удари, коли Енні постукала кісточками по рукопису. Сто дев’яносто тисяч слів та п’ять життів, якими дуже переймався здоровий, позбавлений болю Пол Шелдон. Сто дев’яносто тисяч слів та п’ять життів, які з кожною секундою все більше скидалися на розмінну монету.

Пігулки. Пігулки. Як же йому потрібні ті кляті пігулки. Життя перетворилися на тіні. А пігулки , навпаки, стали реальністю.

— Поле?

- Ні! - схлипнув він.

Легкий перестук капсул у блістерах. Тиша. Потім шурхіт дерев’яних сірників у коробці.

— Поле?

- Ні!

— Поле, я чекаю.

«Заради Бога, чого ти з себе корчиш якогось довбаного Гораціо на мосту[36]? Кого ти, заради Господа Святого, намагаєшся вразити? Це що, кіно чи телешоу? А за сміливість тобі дадуть приз глядацьких симпатій? Роби так, як вона скаже, або тримайся до кінця. Якщо протримаєшся — помреш, і вона все одно спалить рукопис. То що ти збираєшся робити? Лежати та побиватися за книжкою, яка продасться накладом, удвічі меншим за ту найгіршу книжку з серії «Мізері»? Пам’ятаєш, як Пітер Прескот обісрав її у властивій йому лагідній, зневажливій манері, коли укладав рецензію для великого літературного часопису «Ньюсвік»[37]? Та годі, годі, подумай головою! Навіть Галілео[38] зрікся своїх слів, коли побачив, що йому наготувала інквізиція!»

— Поле? Я чекаю. Я можу чекати цілий день. Хоча припускаю, що ти швидше впадеш у кому, бо вже перебуваєш у напівкоматозному стані, і я вже багато…

Її голос перейшов у тихе гудіння.

«Так! Дай мені сірники! Хоч паяльну лампу! Тягни сюди Бейбі Г’юї [39] та цистерну напалму! Якщо схочеш, я поцілю в цю книжку боєголовкою, суче ти вухо!»

Так говорив прагматик, спраглий життя. Інша половина, яка вже починала здаватися та впадати в коматозний сон, розпачливо гукала з темряви: «Сто дев’яносто тисяч слів! П’ять життів! Два роки роботи!» І, зрештою, остання крапля: «Правда! Що тобі, в біса, відомо про ПРАВДУ!»

Рипнули пружини — Енні встала з ліжка.

— Отакої! А ти дуже впертий хлопчисько, мушу визнати, проте я не маю часу сидіти біля тебе цілу ніч, як би мені того не хотілося! Я майже годину провела за кермом, поспішала назад додому. Незабаром я зайду до тебе, подивлюся, чи ти не змінив…

— То спали його сама! — загорлав Пол до Енні.

Вона озирнулася, поглянула на нього й вимовила:

— Ні. Я не можу цього зробити, як би мені не хотілося позбавити тебе страждань.

— Чому ні?

— Бо ти мусиш зробити це з власної волі, - манірно відповіла вона.

Тоді він засміявся, і обличчя Енні потемніло вперше з того часу, як вона повернулася. Вона вийшла з кімнати, тримаючи рукопис під пахвою.


предыдущая глава | Мізері | cледующая глава



Loading...