home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


25

Сидіння завдавало не такого сильного болю, як він боявся, і це було добре, бо, як показував попередній досвід, опісля болітиме сповна .

Енні поставила тацю з їжею на стіл і підкотила візок до ліжка. Вона допомогла Полу сісти (в тазі спалахнув тупий пульсуючий біль, який згодом ущух), а потім нахилилася, притиснувшись шиєю до його плеча, наче кінь. Якусь мить він відчував биття її пульсу, і його обличчя смикнулося від огиди. Потім права рука Енні міцно обхопила його спину, а ліва — сідниці.

— Намагайся не рухати ногами нижче колін, поки я тебе переношу, — сказала вона та вправно стягнула його в крісло. Вона зробила це з легкістю жінки, яка ставить книжку в просвіт між томами на поличці. Так, Енні була сильною. Навіть якби він був у доброму здоров’ї, результат поєдинку між ним і цією жінкою був би досить сумнівним. А в його теперішньому стані це мало б такий вигляд, наче Воллі Кокс вийшов проти Бум-Бум Манчині[52].

Вона поклала перед ним дошку.

— Бачиш, як ладно стає? — сказала вона та пішла до столу по їжу.

— Енні?

— Так.

— Чи не могла би ти повернути друкарську машинку іншим боком? Аби вона в стіну дивилася.

Енні насупилася:

- І з якого дива я маю це робити?

Бо я не хочу, щоби вона всю ніч мені шкірилась.

— Давні забобони, — відповів він. — Я завжди відвертаю машинку до стіни перед тим, як сідати писати.

Він помовчав і додав:

— Власне, я так роблю щоночі, поки пишу .

— Це як «ступиш на щілину — зламаєш спину». Я, по можливості, намагаюся не наступати на щілини, — сказала вона та розвернула «Роял» так, що тепер вона посміхалася самій лише голій стіні. — Так краще?

— Набагато.

— От дурненький, — сказала вона та почала його годувати.


предыдущая глава | Мізері | cледующая глава



Loading...