home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню












19

За годину, коли Пол накачався наркотиками та потроху засинав, завивання вітру стало скоріше заспокійливим, ніж погрозливим. Він подумав: «Мені не втекти. Ніяк. Що там казав Томас Гарді в «Непомітному Джуді»[119]? «Хтось би міг прийти хлопцеві на допомогу, але ніхто не йшов… бо так не буває». Точно. Правильно. Корабель не зайде в порт, бо йому немає місця. Самотній Рейнджер готує рекламні сніданки з пластівців, а Супермен знімає кіно в Блискучому місті[120]. Ти сам по собі, Полі. Сам-самісінький. Може, воно на краще. Бо ти вже знаєш можливий вихід із цієї ситуації, чи не так?»

Так, звісно, Пол знав.

Якщо він хоче втекти, йому доведеться вбити Енні.

Так. Отакий вихід. Здається, єдиний. Час грати в нашу стару гру, Полі?… «Чи ти зможеш?»

Він відповів без жодних вагань. Так, зможу.

Повіки непомітно зімкнулися. Пол заснув.


предыдущая глава | Мізері | cледующая глава



Loading...