home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню





5

Тоді він не помирав, не спав, і лише згодом після того, як Енні зробила з нього каліку, біль ущух. Пол дрейфував по невидимих хвилях, почуваючись відірваним від власного тіла, наче повітряна куля чистої думки, що попри мотузку лине до неба.

Чорт забирай, чого він переймався? Вона була провела операцію, і весь час між «тоді» й «тепер» був сповнений болю, нудьги та нечастих потугів над тупою мелодраматичною книжкою, яка рятувала його від перших двох відчуттів. Усе це було безглуздо.

«Ні, не безглуздо — тут проглядається певна послідовність, Поле. Наче нитка, що з’єднує всі події. Ця нитка вкаже тобі правильний шлях. Хіба не бачиш?»

Звичайно, Мізері. Саме вона була тією ниткою, що супроводжувала Пола в цій пригоді, але правильний шлях вона вказувала чи хибний — яке це, в біса, мало значення?

Як загальний іменник це означало біль, як правило, тривалий і часто безглуздий; як власне ім’я це означало персонажа й сюжет, причому останній був іще тривалішим і безглуздішим, адже мав дуже скоро закінчитися. Мізері супроводжувала його останні чотири (чи, може, п’ять) місяців життя, це точно — досхочу Мізері, Мізері день у день, без кінця й краю. Занадто простим усе здається…

«О, ні, Поле. З Мізері нічого не буває просто. Хоч би там як, ти зобов’язаний їй своїм життям… зрештою, ти став Шехерезадою, чи не так?»

Він знову спробував відвернутися від цих думок, але не зумів. Збереження спогадів і все таке. Писаки хочуть розважатися. Потім несподівано прийшла ще одна ідея, яка відкрила Полу новий спосіб мислення.

«Ти вперто не помічаєш одного факту через його кричущу очевидність — ти був і є Шехерезадою сам для себе».

Він кліпнув очима, нахилив голову й тупо вирячився в літо, до якого навіть не сподівався дожити. Промайнула тінь Енні, а потім зникла знов.

То це правда?

«Сам собі Шехерезада», — знову подумав Пол. Якщо так, то він зіткнувся з ідіотизмом колосальних масштабів: він завдячував своїм життям тій обставині, що хотів закінчити лайно, в яке його втягнула Енні. Він мав би померти… але не міг. Поки не дізнається, чим усе скінчилося.

«Ти, бляха, геть здурів».

«Ти впевнений?»

Ні, він більше не був упевнений. Ні в чому.

За одним винятком: усе його життя залежало й залежить від Мізері.

Він пустив думки на самоплив.

«Хмара, — згадав він. — Почни з хмари».


предыдущая глава | Мізері | cледующая глава



Loading...