home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


15

Він розплющив їх тільки тоді, коли почув брязкіт ключів на кухні. Двері в його спальню були відчинені. Він бачив, як вона йшла по коридору в своїх старих коричневих ковбойських черевиках і блакитних джинсах, чув, як дзеленчать ключі на зв’язці, що звисала з її ременя, він бачив, що чоловіча футболка Енні заплямована кров’ю. Пол відсахнувся. Він хотів сказати: «Якщо ти відріжеш від мене ще щось, Енні, я помру. Я не переживу шоку від чергової ампутації. Навмисне помру» . Але з нього не вихопилось ані слова, лише нажахані, хрипкі звуки, від яких йому стало гидко.

Енні так і не дала йому можливості заговорити.

— З тобою я розберуся пізніше, — сказала вона і зачинила двері. Один із ключів провернувся в шпарині нового замка Крейґа (перед яким був безсилим сам Том Твайфорд, як подумалося Полу). Потім вона пішла широким кроком по коридору, і глухий стукіт її підборів затих.

Пол повернув голову й тупо вирячився у вікно. Він бачив тільки частину тіла поліцейського. Його голова все ще перебувала під косаркою, яка, у свою чергу, п’яно похилилася до патрульної машини. Газонокосарка являла собою маленький трактор, призначений для підрізання скоріше великих, аніж середніх моріжків. Вона погано тримала рівновагу й могла перекинутися, якщо під неї потрапляло каміння, колоди або голови поліцейських. Якби патрульна машина не була припаркована саме там, де зараз, і якби поліцейський не встиг так близько до неї підповзти, цілком імовірно, що косарка перекинулася б разом із Енні. Мабуть, великої шкоди це б їй не завдало, але й могло досить серйозно поранити.

«У неї диявольське везіння », — з жахом подумав Пол і побачив, як вона увімкнула нейтральну передачу, а потім одним потужним ривком з’їхала з поліцейського. Косарка пройшлася боком по патрульній машині і здерла з неї фарбу.

Тепер, коли хлопець помер, Пол зміг його роздивитися. Коп був, наче велика лялька, яку попотягав цілий гурт неслухняних дітлахів. Пол відчув страшенне, болюче співчуття до цього безіменного молодика, але до цієї емоції домішалася інша. Він спробував розібратися в ній і не дуже здивувався, коли з’ясував, що то була заздрість. Коп ніколи не повернеться додому, до дружини та дітей, якщо вони в нього були, але, з іншого боку, він утік від Енні Вілкс.

Вона схопила його закривавлену руку і потягла тіло під’їзною доріжкою, просто до прочинених дверей сараю. Коли вона вийшла звідти, то розчахнула їх навстіж. Потім вона попрямувала до патрульної машини. Енні рухалася спокійно, майже безтурботно. Вона завела машину й відігнала її в сарай. Коли вона вдруге вийшла з сараю, то майже повністю зачинила двері, залишаючи достатньо широку щілину, в яку могла прослизнути сама.

Вона пройшлася доріжкою й роззирнулася навколо, уперши руки в боки. І знову Пол помітив на її обличчі вираз надзвичайної безтурботності.

Дно косарки було заляпане кров’ю, переважно навколо отвору, з якого вилітала трава, — з нього й досі скрапувала кров. Маленькі клаптики форми кольору хакі валялися на доріжці та майоріли серед свіжоскошеної трави на моріжку. Плями та бризки крові були повсюди. У пилюці валявся пістолет поліцейського з довгою блискучою вм’ятиною на металевому дулі. Квадратний клаптик щільного білого паперу зачепився за колючки маленького кактуса, що його Енні посадила в травні. Розщеплений хрест Боссі лежав на дорозі, неначе свідчення цієї огидної сцени.

Енні зникла з очей, знову прямуючи до кухні. Коли вона зайшла до будинку, Пол почув її спів: «Вона правитиме шістьма білими кіньми, коли ПРИЇДЕ!.. Вона правитиме шістьма білими кіньми, коли ПРИЇДЕ! Вона правитиме шістьма білими КІНЬМИ, шістьма білими КІНЬМИ… Вона правитиме шістьма білими КІНЬМИ, коли ПРИЇДЕ!»[150]

Коли він знову побачив Енні, в руках у неї був великий зелений мішок для сміття, а ще три або чотири стирчали із задніх кишень джинсів. На її футболці темніли великі плями поту, вони виднілися під пахвами й на комірі. Коли Енні відвернулася від Пола, він побачив пляму, що трохи нагадувала дерево, яке виросло просто в неї на спині.

«Забагато мішків для самого лише одягу», — подумав Пол, але він розумів, що Енні збиралася покласти туди ще багато всього іншого.

Вона підібрала обривки форми, потім хрест, переламала його на дві частини й кинула в пластиковий пакет. Неймовірно, але потім вона впала навколішки. Енні підняла пістолет, крутнула барабан, висипала кулі, сховала їх у кишеню джинсів, вставила барабан назад різким відпрацьованим жестом і засунула пістолет за пояс. Потім зірвала клаптик паперу з кактуса сагуаро і задумливо подивилася на нього. Вона засунула його до іншої кишені джинсів і попрямувала до сараю, кинула сміттєві пакети в прочинені двері, а потім повернулася до будинку.

Ідучи моріжком до дверей у підвал, що розташовувалися майже під вікном Пола, вона звернула увагу на якийсь предмет. Ним виявилася попільничка. Енні підняла її й увічливо подала Полу крізь розбите вікно.

— Тримай.

Він мовчки взяв попільничку.

— Я зберу папір пізніше, — сказала вона так, ніби він цим дуже переймався.

У якийсь момент Пол вирішив кинути важку керамічну попільничку їй у голову, щойно вона нагнеться, розколоти їй череп і випустити хворобу, що поїдала її мозок. Потім він подумав, що тоді станеться з ним, що може статися з ним, якщо він тільки поранить її, тож тремтячими руками поставив попільничку на місце.

Енні глянула на нього.

— Знаєш, я його не вбивала.

— Енні…

- Ти його вбив. Якби ти тримав свого рота на замку, я б дозволила йому спокійно поїхати. Він був би зараз живий, і не було би всієї цієї бякоти, яку доведеться прибирати мені.

— Так, — сказав Пол. — Він би поїхав собі спокійно, а що було б зі мною, Енні?

Вона витягувала шланг з підвалу й намотувала його на руку.

— Не розумію, про що ти.

— Усе ти розумієш, — незважаючи на шок, йому вдавалося зберігати спокій. — У нього була моя фотографія. Вона зараз у твоїй кишені, чи не так?

— Не питай мене нічого, і я не буду тобі брехати.

На стіні будинку, зліва від вікна Пола, стирчав водопровідний кран. Енні почала насаджувати на нього шланг.

— Поява представника поліції штату з моєю фотографією означає, що мою машину знайшли. Ми обоє знали, що рано чи пізно це станеться. Я тільки дивуюся, що минуло стільки часу. У романі машину безслідно би змило течією, і я гадаю, що мені б навіть вдалося переконати в цьому читачів. Однак у реальному житті це неможливо. Але ми продовжували брехати самі собі, чи не так, Енні? Ти — через книжку, а я — щоби зберегти своє життя, яким би мерзенним воно не було.

— Не розумію, про що ти говориш, — сказала Енні та відкрутила кран. — Я тільки знаю, що ти вбив цього бідолашного хлопця, коли жбурнув попільничку з вікна. Тепер ти плутаєш те, що могло статися з тобою , з подіями, які вже сталися з ним .

Вона вишкірилась. Її посмішка світилася безумством, але Пол також помітив у ній дещо, що по-справжньому його налякало. Він побачив свідоме зло — демона, що ховався в її очах.

— Ах ти курва, — промовив він.

- Божевільна курва, ти це хотів сказати? — запитала вона, так само посміхаючись.

— О, так, ти божевільна, — відповів він.

— Ну, ми ще поговоримо про це, чи не так? Коли в мене буде більше часу. Довго будемо про це говорити. А зараз я дуже зайнята, сам бачиш.

Вона розмотала шланг і повернула важіль. Приблизно півгодини вона змивала кров з косарки, з доріжки, з моріжка, а у водяних бризках виблискували різнокольорові веселки.

Потім вона закрутила важіль і пішла вздовж шланга, намотуючи його на руку. Було ще світло, але тінь Енні вже волочилася слідом за нею. Шоста година вечора.

Вона від’єднала шланг від крана, відчинила підвал і кинула туди зелену пластикову змію. Потім зачинила дверцята, перекинула засув і зробила крок назад, щоб оглянути вкриту калюжами під’їзну доріжку й траву, що мала такий вигляд, наче на ній випала рясна роса.

Енні знову підійшла до косарки, забралася на неї, завела мотор і здала назад. Пол злегка всміхнувся. Їй диявольськи щастило, і коли Енні була в скруті, то ставала майже диявольськи розумною — але майже було ключовим словом у цьому реченні. Якось вона вже забула сплатити рахунки, але вислизнула з усіх негараздів, головним чином завдяки везінню. Тепер вона знову дещо забула. Пол це помітив. Вона змила кров з косарки, але забула про ножі внизу. Вона могла згадати про це потім, але Пол так не думав. Бувало, що безпосередньо після страшних подій у неї з пам’яті випадали деякі речі. Йому спало на думку, що розум і косарка мали багато спільного: усе, що на виду, перебувало в повному порядку. Але якщо їх перекинути та поглянути на механізми, то можна було побачити залиту кров’ю вбивчу машину з надзвичайно гострим лезом.

Енні повернулася до дверей на кухню та знову зайшла в будинок. Вона піднялася нагору, і Пол почув, як вона почала переривати речі в кімнаті. Потім вона спустилася вниз, цього разу повільніше, тягнучи за собою щось м’яке й важке. Після хвилинних роздумів Пол підкотив візок до дверей і притулив до них вухо.

Глухі, неясні кроки — вони віддалялися. Їх супроводжувало м’яке гупання, неначе щось раз у раз падало на підлогу. Аж раптом його мозок заполонила панічна здогадка, і від жаху кров припливла до голови.

«Дровник! Вона пішла в дровник по сокиру! Знову сокира!»

Але це був лише хвилинний регрес, тож Пол, не вагаючись, відкинув його. Енні йшла не в дровник, вона прямувала в підвал. Волочила щось у підвал.

Пол почув, як вона знову піднімається сходами, і відкотив візок до вікна. Коли кроки Енні завмерли біля його дверей, а потім у шпарині заскреготав ключ, він подумав: «Вона прийшла, щоб убити мене» . І єдиною реакцією на цю думку були втома й полегшення.


предыдущая глава | Мізері | cледующая глава



Loading...