home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


19

Стемніло, але поліція не приїхала. Однак Енні не сиділа з Полом аж до сутінків, бо хотіла засклити вікно у його спальні, а ще зібрати папір і осколки, розкидані по моріжку. «Коли завтра копи приїдуть у пошуках свого загубленого ягняти, — сказала вона, — то ми ж не хочемо, щоб вони побачили тут щось підозріле, правда, Поле?»

«Дай їм тільки зазирнути під газонокосарку, дитинко. Дай їм тільки зазирнути туди, і вони побачать багато підозрілого».

І як би Пол не намагався змусити працювати свою багату уяву, він не спромігся вигадати сценарій, за яким це все відбувалося.

— Тебе не дивує, чому я тобі це розповідаю, Поле? — спитала вона перед тим, як піднятися нагору лагодити шибки. — Чому я розкрила тобі свої плани, та ще й у таких подробицях?

— Ні, - несміливо відповів він.

— Частково тому, що я хотіла, аби ти добре розумів усі можливі наслідки, а також що ти повинен робити, аби залишитися живим. Іще я хотіла, аби ти знав, що я просто зараз могла би покласти всьому край. Якби не книжка. Мені не байдуже до книжки.

Вона всміхнулася. Усмішка була одночасно сяючою і сумною.

— Це справді найкраща історія про Мізері з усіх твоїх романів, і я дуже хочу дізнатися, чим усе скінчиться.

— Я теж, Енні, - запевнив він.

Вона здивовано глянула на нього.

— Але ж… але ж ти знаєш , чи не так?

— Коли я починаю писати книжку, мені завжди здається , ніби я знаю, чим усе скінчиться. Але насправді жоден роман не закінчувався точно так, як я уявляв. І не дивно, якщо подивитися на це з іншого боку. Створення книжки трохи нагадує запуск міжконтинентальної балістичної ракети… тільки вона подорожує в часі, а не в просторі. У книжковому часі, який проживають герої роману, і в реальному часі, який письменник проводить за написанням твору. Якщо роман вийде такий самий, як задумувалося на початку, то це буде схоже на запуск ракети «Титан», яка пролетіла півсвіту та якимось чином влучила просто в баскетбольне кільце. На папері це досить вірогідно, і люди, які конструюють подібні штуки, скажуть вам, що це просто, як два на два (навіть бровою не поведуть при цьому ), але насправді все це дуже малоймовірно.

— Так, — сказала Енні, - я розумію.

— Мабуть, у мене нівроку гарна навігаційна система, бо зазвичай я дуже близький у своїх здогадках, а якщо в боєголовці досить вибухової речовини, то цього буде достатньо. Зараз я бачу два можливі варіанти закінчення книжки. Один дуже сумний. В іншому, хоча він і не схожий на класичний голлівудський хеппі-енд, є хоч якась надія на майбутнє.

Енні здавалася стривоженою… і несподівано грізною.

— Ти не збираєшся знову її вбити, правда, Поле?

Він злегка всміхнувся.

— А що б ти зробила, якби я так вчинив, Енні? Убила мене? Мене це аніскільки не лякає. Може, я ще не знаю, що станеться з Мізері, але вже знаю, що буде зі мною… і з тобою. Я напишу «КІНЕЦЬ», ти дочитаєш книжку, а потім сама напишеш «КІНЕЦЬ», чи не так? Наш кінець. Це ясно, як Божий день. Правда не дивніша за вигадку, що б там не говорили. У більшості випадків можна напевне здогадатися, чим усе скінчиться.

— Але…

— Гадаю, я вже вирішив, яким буде кінець. Я впевнений відсотків на вісімдесят. Якщо все станеться саме так, тобі сподобається. Але навіть якщо все закінчиться так, як я хочу, все одно ніхто не дізнається всіх подробиць, поки я їх не запишу, адже так?

— Мабуть, так.

— Ти пам’ятаєш, що зазвичай говориться в рекламі старого автобуса «Ґрейгаунд»[153]? «Прибуття — це половина задоволення».

— У будь-якому разі, кінець уже близько, правда?

— Так, — погодився Пол, — зовсім близько.


предыдущая глава | Мізері | cледующая глава



Loading...