home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Перші напади


Улітку 1943 року римо-католицький священик Юзеф Анчарський, перебуваючи у Скалаті, занотував:

Тінь Волині впала на наші терени. Що буде, коли і в нас виникнуть банди й почнуть нас мордувати? Ось питання, до якого безугавно повертається раз у раз кожен поляк. Що буде завтра, післязавтра, а може, наступної ночі? Людські серця огортає моторошний страх перед найближчим майбутнім [...]. А українці глузують собі з поляків і поширюють чутки, які збільшують перестрах[209].

Цим побоюванням уже незабаром судилося матеріалізуватися. Масову антипольську акцію попередила хвиля окремих убивств, які перекотилися Східною Галичиною, починаючи з середини 1943 року. Вибір жертви спершу визначав її статус у польській громаді. Цілком можливо, що принагідно залагоджувалися різні особисті порахунки. Владислав Ціхоцький, пов’язаний із Польським Опікунським Комітетом у Чорткові, 22 листопада 1943 року занотував:

Українці, зухвалі від цілковитої безкарності, послідовно займаються знищенням польського населення, мордуючи вже серед білого дня на вулицях священиків, лікарів, лісників, поштарів, службовців, управителів фільварків, рільників, узагалі поляків[210].

Наприклад, 17 липня 1943 року боївка ОУН замордувала начальника пошти в Торському Юліана Бураковського. У ніч із 3 на 4 серпня був убитий під час службової поїздки до Чернелиці інструктор тютюнової фабрики в Ягольниці на прізвище Костецький. У ніч із 15 на 16 вересня в Лімній (Турківський повіт) вчинено напад на пошту та дитячий будинок, загинули три особи, в тому числі листоноша. В середині жовтня в Ганачеві був убитий колишній учитель Станіслав Вайс, котрий працював сортувальником у лісі. Під час видачі деревини до нього підійшли кілька українців і, прочитавши вирок, застрелили його з пістолета. 25 жовтня під час поїздки із Заліщиків до Тлустого загинув збирач податків Станіслав Зелінський.

Чимало ліквідаційних акцій були спрямовані проти римо-католицьких священиків. 8 вересня безслідно зник священик Владислав Білінський з парафії Котів у Бережанському повіті. На нього напали, коли він їхав на велосипеді між Літятином і Базниківкою, і як той не пручався, затягли його до лісу. Того ж місяця під час нападу ОУН на Тлусте були викрадені й убиті на узліссі два інших римо-католицькі священики (отець Станіслав Шкодзінський і отець Броніслав Майка). Водночас там було замордовано поштаря Вілька з дружиною і телеграфіста Адамського. 28–29 вересня була атакована плебанія пароха отця Романа Даци (псевдо в АК — «Льонґін») у Журавниках, як пише Єжи Венґерський, «ненависного українцям за реполонізацію того села»[211]. Коли мешканці плебанії почули голосний стук у двері, мати священика заштовхнула його в заглиблення під підлогою, що врятувало парохові життя. Проте, сама вона разом із економкою не вціліла — жінки загинули від рук бандерівців. 12 жовтня був убитий священик Тадеуш Стронський з парафії у Старих Скоморохах і священик Антоній Вежбовський з парафії в селі Библі (Рогатинський повіт).

Станом на травень 1944 року за оцінками польського підпілля «римо-католицьке духовенство Львівської архієпархії досі втратило від рук українців 32 священики (від рук німців — 4). То були найбільш енергійні та надзвичайно бойові, з високими організаторськими здібностями особи, і їх втрата завжди була для парафії болісним ударом»[212].

Частими жертвами вбивств були лісничі. Доглядачі лісу, що цілком зрозуміло, досконало орієнтувалися в терені, яким опікувалися, стаючи, залежно від їхніх симпатій, цінним союзником або серйозною загрозою для партизанів. Мабуть, саме це пояснює, чому ліквідацію лісників у Східній Галичині УПА вважала пріоритетом, причому часто їх убивали разом із усією родиною. Наприкінці липня 1943 року в Вікні (Городенківський повіт) убиті лісник Божемський і троє інших осіб. 2 серпня 1943 року посеред білого дня в Берем’янах понад Дністром загинув лісничий із села Дуліби Казімеж Плешинович. 9 серпня у Великій Тур’ї була убита й пограбована сім я (загалом п’ять осіб) лісника Вельфе. На початку серпня в Росохачі неподалік Завадки (Турківський повіт) було вбито сім’ю гайового Міхала Штоґжина. Загинули загалом чотири особи — окрім гайового, також його дружина Францішка, дочка Марія (24 роки) і син Казімеж (13 років). То лише окремі приклади вбивства лісників.

Не маючи змоги через заборону німців покинути службу, лісники кинулися відвозити сім’ї до міст, намагалися також організувати самооборону. Спроби вдаватися до заходів безпеки дали певний результат. Коли 18 листопада стався напад на лісництво в Соколівці (Золочівський повіт), п’ятнадцять поляків учинили опір. Відбувся запеклий бій, який тривав, за однією з версій, до півночі, а за іншою — до ранку. В сутичці загинули гайовий і один зі службовців, але водночас і кілька (можливо, до десяти) нападників. Близько опівночі було досягнуте перемир’я. В обмін за звільнення двох заручників — жінки й дитини (за іншою версією заручників було п’ятеро) — українцям дозволили забрати вбитих і поранених і відступити.

Багатою нападами на лісників була ніч з 27 на 28 січня 1944 року. Тоді, зокрема, сталася атака на лісничівку в Желехові (повіт Кам’янка Струмилова), під час якої до лісу було викрадено лісового інженера Скавінського, його дружину та дочку. Тієї ж ночі українці напали на лісництво в Грабовій (повіт Кам’янка Струмилова), схопили персонал, який виходив після роботи, та замордували п’ять поляків, у тому числі лісника Станіслава Ожеховського, практиканта-лісничого, бухгалтера і двох гайових. У Великих Мостах у Львівському повіті були вбиті 17 поляків, у тому числі дві сім’ї лісників і сім’я гайового. Вісім осіб були поранені. Загалом на початок 1944 року від рук ОУН-Б та УПА загинули 73 лісників і гайових, часто з сім’ями. Інший концентрований напад було скоєно в ніч із 3 на 4 лютого, коли «в повітах Бродському, Кам’янецькому і Сокальському [...] водночас були вчинені напади на 120 лісничівок»[213].

Перші масові вбивства поляків сталися ще наприкінці 1943 року. 8 жовтня село Нетреба в Тернопільському воєводстві, розташоване на межі з Волинню, близько 19.30 атакував підрозділ УПА. Нападники рубали двері й вікна, палили будинки, забирали майно, передусім худобу й коней. На щастя для поляків, їм на допомогу прийшов прикордонний пост (Grenzschutz) із Новиків. Обстріляні українці відступили. Тим не менше, полягли сімнадцять поляків. На Різдво 1943 року в Кругові (Золочівський повіт) вояки УПА, вдаючи колядників, увірвалися до села та убили п’ятнадцять поляків і двох українців, запрошених на Святвечір. Першою жертвою став керівник місцевої самооборони, що свідчить про ретельну підготовку нападників. У ніч із 15 на 16 січня в селі Маркова (повіту Підгайці) був убитий римо-католицький священик Міколай Ференц із економкою та п’ятдесятьма п’ятьма іншими особами, переважно чоловіками. Поляків убивали «по-звірячому сокирами, ножами для буряків, попри те, що злочинці мали вогнепальну зброю»[214].

Польське підпілля, оцінюючи 1943 рік, зауважило чотири напрямки українських акцій:

Перша мета полягає в мордуванні видатніших поляків, незалежно від того, до якої верстви вони належать — чи до інтелігенції, чи до робітників, міщан, селян. Йдеться [...] про ліквідацію людей [...] здатних впливати на оточення й організовувати самооборону. [...] Другою метою є мордування польських священиків, які вважаються природними лідерами польськості. [...] Третя мета полягає в ліквідації польської лісової служби, тобто, інженерів, лісників, гайових тощо. Йдеться про планове очищення лісів, щоб дозволити свободу пересування створюваним українських бандам. [...] Від середини грудня [1943 року] українці заповзялися за втілення четвертої мети — біологічного винищення всього польського населення, незалежно від того, чи воно активне, чи пасивне[215].

Перші масові вбивства у Галичині мали різні причини. Деякі, ймовірно, були відповіддю на акції польського підпілля. В відданому в грудні 1943 року наказі про заборону (!) ведення значних антипольських акцій один із локальних керівників ОУН-Б «Збій» (NN) водночас доручав за кожного вбитого українця покарати «10 поляків, яких стріляти не вільно, тільки зарубати сокирами і їх не ховаючи лишити»[216]. В окремих випадках напади розглядали як «вишкіл» перед планованою операцією деполонізації. Вони були покликані імунізувати членів ОУН-Б і УНС-УПА, а також місцеве українське населення, супроти жахіть запланованої етнічної чистки. Винуватцями більшості нападів були, мабуть, підрозділи УПА з Волині, які здійснювали рейди Галичиною, переносячи на новий терен волинську «тактику боротьби».

До кінця 1943 року від рук ОУН загинули близько тисячі осіб. Водночас почалася війна нервів — щоразу частіше стали з’являтися заклики, усні й письмові, щоб поляки виїжджали на захід, бо інакше їх спіткає смерть. З часом останні почали розуміти, що провіщена різанина може відбутися будь-якої миті. Прелюдією до неї стала активація тим разом уже галицьких підрозділів УПА.




Галицька різанина Антипольська акція в Східній Галичині | Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр. | Мікроісторія: рейд сотні «Сіроманців»