home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Формування дивізії


Частина українського населення, головно в Галичині, упродовж усієї війни вбачала в III Райху єдину силу, здатну запевнити створення незалежної України. До політиків, котрі періодично зверталися до гітлерівців із пропозицією створити українські військові частини, належали, зокрема, Володимир Кубійович і Андрій Мельник. Проте ці пропозиції довго збували мовчанкою.

На початку 1943 року дедалі більші втрати на фронті спонукали німецьких лідерів скоригувати досі непримиренну позицію. З ініціативи губернатора Дистрикту Галичина Отто Вехтера було вирішено сформувати галицьку дивізію збройних сил CC (Waffen SS), призначену для участі в регулярних боях на Східному фронті. Спершу її назвали Галицькою стрілецькою дивізією СС (Galizische SS-Sch"utzendivision), проте майже одразу перейменували в Дивізію добровольців СС «Галичина» (SS-Freiwilligen-Division Galizien), а наприкінці червня 1944 року — в 14-у гренадерську дивізію військ СС, галицьку № 1 (14. Waffen-Grenadier-Division der SS, galizische Nr. l). Створення іноземних підрозділів CC у той час не було чимось винятковим. Під гаслом боротьби з комунізмом у роки війни постали французькі, голландські, латиські, естонські та хорватські формування. Дивізія в засновку передбачалася як галицька, а не українська за характером. З цих причин у ній не фігурували українські символи: тризуб і блакитно-жовтий прапор. Символом дивізії став золотий галицький лев із трьома золотими коронами на блакитному полі.

Галицькі українці схвально поставилися до інформації про формування дивізії, оприлюдненої 28 квітня 1943 року. Хоча німці не пропонували жодних політичних поступок, створення українського СС українці повсюдно сприймали як перший крок на шляху до власної держави. Отож, нічого дивного, що не було жодних проблем із набором добровольців. На призовні пункти зголосилися вісімдесят тисяч осіб, із яких близько 50 тисяч були кваліфіковані, як придатні до військової служби. Проте, з-поміж них лише кільканадцять тисяч почали вишкіл. Багато добровольців відпали, бо мали менше, ніж потрібні 165 см зросту (з часом мінімальний зріст для новобранців дивізії було зменшено до 160 см). Про ентузіазм частини українців-галичан свідчить факт, що траплялися випадки передачі добровольцям прапорів українського війська часів Першої світової війни. Також часто абревіатуру СС тлумачили, як Січові Стрільці (такою була назва українських військових формувань у 1914–1919 роках, еквіваленту Легіонів Пілсудського). У лавах дивізії опинилися й дехто з вояків батальйону «Нахтіґаль». З-поміж українських середовищ набір до дивізії СС засудила ОУН-Б. Бандерівці закликали бойкотувати набір, проте водночас нишком скеровували до дивізії групи довірених осіб.

Натомість ініціативу формування дивізії підтримав УЦК на чолі з Володимиром Кубійовичем. У квітні була створена Військова Управа, що складалася з двох німців і дванадцяти українців, покликана піклуватися про культурні, національні та матеріальні потреби вояків дивізії та їхніх сімей. До звістки про створення українського військового формування з розумінням поставився митрополит Андрей Шептицький. Завдяки цьому дивізія стала одним із небагатьох підрозділів СС, у якому функціонувала пастирська опіка. Священицьке служіння в ній повнили дванадцять греко-католицьких капеланів.

Приплив добровольців у дивізію ослабнув на початку 1944 року під враженням поразок Вермахту. Щойно тоді призовні комісії вдалися до примусу. Однак багато з-поміж силоміць завербованих українців потрапляли не до дивізії СС «Галичина», а до інших підрозділів — наприклад, дивізій СС «Вікінґ» і «Гогенштауфен». Ті, хто опинилися в дивізії СС «Вікінґ», брали участь у грудні 1944 року в важких боях під Будапештом.

Дивізії «Галичина» було приділено німецьких командирів. Під час вишколу влітку 1943 року нею командував бриґадефюрер СС Вальтер Шиман, а від 20 жовтня 1943 року й аж до завершення існування підрозділу — оберфюрер СС Фріц Фрайтаґ. Так само і на нижчих щаблях командування виявилося багато німців, що викликало невдоволення в добровольців. Звіт польського підпілля оцінював цю ситуацію таким чином: «Настрої в дивізії протипольські, але ставлення до німців виразно вороже. Джерелом антинімецьких настроїв є політичні причини в постаті «обманутих надій» і лихе обходження німців із українцями на прифронтових теренах [...]. В самій дивізії серед вояків існує невдоволення, що німці скрізь начальники»[239].




Масова «чистка польського елементу» | Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр. | Гута Пеняцька — галицьке Орадур-сюр-Ґлан