home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Гута Пеняцька — галицьке Орадур-сюр-Ґлан


На початку 1944 року було вирішено використати вояків дивізії в операціях проти партизанів. У лютому створено спеціальну бойову групу на чолі з оберштурмбанфюрером СС Фрідріхом Баєрсдорфом, котра до кінця березня влаштовувала облави на радянських партизанів із дивізії генерала Петра Вершигори в районі Тішанова та Білґорая. Принаймні, цілком імовірно, що під час цих операцій траплялися також убивства цивільних осіб.

Рівночасно з групою Баєрсдорфа були задіяні два поліцейські полки СС (4-й і 5-й), які складалися з добровольців до дивізії. 5-й поліцейський полк під командуванням оберштурмбанфюрера СС Франца Лехтгалера був розгорнутий уздовж лінії Бугу. В березні та квітні він брав участь в операціях проти польських і радянських партизанів, брутально включившись у триваюче в Грубешовському повіті польсько-українське протиборство. Можливо, саме на його сумлінні, наприклад, спалення в стодолі в околицях Масломичів ста поляків. Солдати 5-го полку встановили на Люблінщині контакт із УПА, що призвело до численних дезертирств (загалом сто тридцять шість зафіксованих випадків). У червні 1944 року 5-й полк було розформовано, а його вояків включено до складу дивізії.

Однак, найбільш спірною залишається діяльність 4-го полку під командуванням штурмбанфюрера СС Зиґфріда Бінца, якому було доручено оборону запілля фронту в Східній Галичині. На початку 1944 року полк брав участь у різних репресивних операціях, скажімо, радше за все допомагаючи УПА в убивстві поляків у Підкамені та селі Паликорови. Проте найбільшим злочином 4-го поліцейського полку СС стала пацифікація села Гута Пеняцька — польського осередку самооборони від УПА, де переховувалася також група євреїв. Якийсь час у Гуті Пеняцькій дислокувався й загін радянських партизанів. 23 лютого 1944 року на околиці села з’явився із розвідувальною метою відповідний підрозділ 4-го полку. Поляки, гадаючи, що мають справу з переодягненими упівцями, атакували нападників, убивши двох із них (то були перші загиблі вояки дивізії СС «Галичина»). Від цілковитого розгрому патруль СС урятувала сотня УПА «Яструба», яка атакувала поляків із флангу.

Німці організували убитим воякам пишний похорон і влаштували каральну експедицію, яка 28 лютого зрівняла село із землею. Кількасот цивільних мешканців були замордовані. На підставі власних нотаток і розповідей вцілілих осіб священик Ян Ченський так описав перебіг пацифікації:

На світанку село оточили, військові ходили по хатах, зганяючи всіх без винятку до каплиці, хто намагався тікати або опиратися, того на місці розстрілювали. В каплиці зігнаних поділили і виводили групами. Частину відпровадили на кладовище, й там постріляли, тих було мало. Більшість мешканців загнали по кільканадцять осіб до стодол і хат, і підпалили. [...] До полудня операцію завершили; водночас було пограбоване майно населення: худобу, коней, свиней забрали мешканці сусідніх українських сіл, які возами приїхали на грабунок[240].

Подібно перебіг пацифікації виглядає в Тижневому звіті за 5–11 березня 1944 року відділу інформації та преси Оружного Представництва Уряду у Львові, підготовленому Казимиром Швірським:

Нім[ецька] влада скерувала туди каральну експедицію, до складу якої входив головним чином підрозділ дивізії СС «Галичина» [...] і кілька німців. [...] Почалося з обстрілу села та метання запалювальних ракет [...]. При цьому освітленні українські дикуни вривалися до хат, звідки витягували мешканців, зганяючи їх до місцевої [латинської] церковці, сортували окремо чоловіків, жінок і дітей і виводили групами. Дітей вбивали та вкидали у вогонь або палили живцем, інших вели на цвинтар і там, або ще дорогою, мордували чи заганяли до хат і там стріляли, а хати підпалювали. Все село пішло з димом, залишилося заледве кілька будинків[241].

У звіті Головної Опікунської Ради читаємо:

Автор звіту розмовляв із вмираючою жінкою, пораненою ножем у груди, яка засвідчила, що родич їхній, СС-івець із сусіднього села [виділення моє — Ґ. М.], незважаючи на заклинання чоловіка, застрелив його, дитину зарізав, її проштрикнув ножем, кажучи: «Тепер війна — немає родичів»[242].

Цитовані документи доводять, що польське підпілля одразу ж після пацифікації не мало сумніву, хто несе за неї відповідальність. Проте як випливає з матеріалів агентурної розробки, яку вело НКДБ, означеної криптонімом «Звери», в пацифікації окрім есесівців із 4-го полку також брали участь вояки УПА з навколишніх сіл. Між тим, у 2009 році в Україні з’явилися публікації, які ставлять під сумнів участь українських добровольців у вбивстві поляків. Прихильником цієї тези є, наприклад, Андрій Боляновський, котрий на підставі знайденого документа польського підпілля, в якому звинувачують у скоєнні злочину лише німців, створив теорію, наче звинувачення на адресу дивізії СС «Галичина» було інспіроване КДБ. Проте важко прийняти всерйоз його твердження, оскільки — як ми бачили — існує багато матеріалів (у тому числі, польського підпілля), які однозначно кажуть про участь українських вояків СС у пацифікації.

Теза Боляновського дивує тим більше, що досі українські історики (скажімо, Тарас Гунчак) не заперечували присутності підрозділів СС «Галичина» в Гуті Пеняцькій, наполягаючи тільки, що вони не брали участі в убивствах мирних жителів. Про це мала би свідчити заява очевидця тих подій Михайла Хронов’ята, котрий 7 березня 1944 року повідомив про перебіг пацифікації на засіданні Військової Управи. «Згідно з його рапортом, — читаємо в книжці Гунчака, — полк захопив село і після короткого відпочинку рушив далі. Після відходу дивізійників у поселення ввійшов німецький підрозділ і “повністю знищив село”»[243].

Однак версія подій, запропонована Гунчаком, викликає серйозні сумніви. Бодай тому, що в жодному повідомленні свідків подій немає й слова про те, що під час операції відбулася будь-яка зміна групи пацифікаторів. Усі свідки згідно твердили також, що вояки, котрі пацифікували Гуту Пеняцьку, розмовляли українською мовою (а декого, як виявилося, вони знали особисто). Крім того, німці за визначенням уживали для подібних акцій підрозділи поліції, тому не мало би сенсу надавати 4-му полкові будь-які поблажки.

Опублікований протокол засідання Військової Управи показує, що сумніви в достовірності тези Гунчака якнайбільш обґрунтовані — адже повна заява Хронов’ята не тільки не заперечує, а радше підтверджує участь українських вояків СС у злочині. Щоправда, Хронов’ят дійсно підтвердив, що після відходу з Гути Пеняцької 4-го полку СС «окремий німецький відділ вщент спацифікував» її, однак напад українського СС на село описав дещо вище таким чином:

Вранці в 6 год. почався наш наступ [...]. Стрільці [...] добре билися. Увійшли в село [...] по одній годині бою й у селі були до 11 години. [...] Все населення збіглося до костьола. Запалили село. Кожна хата була складом амуніції — тріщало, вибухали гранати. Між іншим — і жиди скривалися в цьому селі. У костьолі й одного фольксдойча знайдено, що його по допиті, командир німець відпустив. А наш стрілець: «Ми кров ляли, а вони його випускають!» На це дістав стрілець відповідь: «Не будь хлопи дурний! Навіщо ж ти привів фольксдойча перед командира?»[244]

Слід, однак, зазначити, що — на відміну від випадків злочинів на Волині — рішення про спалення Гути Пеняцької прийняли німці, котрі власне таким чином часто карали села, поблизу яких траплялися диверсії. Отож, то була типова німецька пацифікація, в даному випадку вчинена руками українських вояків СС. Враховуючи, що ймовірно під час цієї акції полягли від шестисот до восьмисот жертв, її слід визнати однією з найбільших подібних пацифікацій, вчинених під час війни відділами СС. Через кілька місяців, 10 червня, дивізія СС «Das Reich» у помсту за викрадення учасниками французького Руху Опору німецького офіцера вчинила різанину в селі Орадур-сюр-Ґлан. Там були замордовані 642 французи. Цю пацифікацію у Франції досі вважають класичним прикладом військового злочину. З простого порівняння кількості жертв видно, що в Гуті Пеняцькій ми маємо справу із пацифікацією щонайменше такого ж масштабу.

Незабаром після знищення Гути один із батальйонів 4-го полку спрямували на фронт. У боях під Збаражем і Тернополем значна частина його особового складу загинула. На початку червня решту вояків 4-го полку були зараховані до дивізії.




Формування дивізії | Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр. | Міф про придушення Варшавського Повстання