Загальновідомий факт, що успішність хлопців у «жіночій» школі помітно нижча, ніж успішність дівчат. Досить порівняти кількісні показники випускників-медалістів обох статей. І вина в цьому не «лінькуватих», «несерйозних» юнаків, а насамперед неграмотна методика навчання останніх.

Хлопцям у «жіночій» школі нудно. Що з цього приводу нам каже наука? Психологія в дівчат і хлопців різна, як різне їх призначення в житті. Чоловікові призначено бути шукачем і відкривачем нового, організатором проривів людського розуму за межі досягнутого, у світ незвіданого, творцем нових знань і досвіду в масштабах роду, громади, суспільства. Призначення жінки цілком відмінне: вона оцінює те, що набув чоловік, усе недоладне, шкідливе відкидає, а вартісне акуратно впорядковує і зберігає для сім’ї та дітей. Так розпорядилася природа.

З огляду на це, «жіноча» школа насамперед позначена певною слабкістю генеративного потенціалу. Вона не здатна генерувати сучасні ідеї, випереджати ідеями свій час, їй хоча б якось триматися в ногу з часом. Визначальні принципи «жіночої» школи – сумлінна акуратність, щира слухняність, високе почуття обов’язку при засвоєнні загальновідомого. У такій школі дівчата почуваються в своїй стихії як рибки у воді. Це їхня за ментальністю стихія.

У хлопця з «жіночою» школою такої гармонії нема і бути не може, бо жінка для нього – не приклад для наслідування. Йому не цікаво некритично запам’ятовувати, механічно повторювати те, що хтось давно відкрив, він прагне сам ревізувати всі відомі закони, практично повторити їх доведення. Хлоп’яча психологія така, що йому кортить самому, власними руками провести хімічну реакцію, запаяти контакти в теле- радіоплатах, настроїти комп’ютер, наточити сокиру, повести авто. І все самому, і все практично! Хлопцеві для наслідування потрібен – і хто це може заперечити? – молодий учитель чи група вчителів – визнаних авторитетів у техніці і політиці, комп’ютерній справі і музиці, спорті і поезії. Бо в кого ще майбутній мужчина має вчитися бути мужчиною?

Школа для хлопця – це постійні елементи гри, змагальності за першенство у класі, конкуренція в пошуку нового, це школа самостійного прийняття рішень, розвитку кмітливості, швидкості думки. Вже з 7-8 класу хлопця потрібно вчити шукати в собі індивідуальні здібності до майбутнього конкурентного суперництва за місце під сонцем. У нього нема в резерві варіанту «вдало вийти заміж», який має дівчина. Він мусить покладатися на власний розум, сили та здібності. Отже, його треба вчити вибирати свою професію, свою політичну партію, виробничу галузь, свій життєвий шлях, нарешті, вміти адаптуватися в ринкових умовах.

У «жіночій» школі хлопець теж може усвідомлювати деяку реальність, передану йому в чисто зовнішньому, некритичному, дріб’язковому вигляді. Він бачить переважно зовнішній бік явищ, бо більшого від нього ніхто не вимагає, але не здатен проникати за межі баченого. Бачить деталі – окремі параграфи, вправи, тексти, формули, але не вміє скласти їх у цілісну систему та збагнути, навіщо вона йому потрібна.

Ще сто років тому Іван Франко журився, що українець за своєю вдачею надто «дрібничковий». Рідна школа продовжує випускати в життя мільйони дріб’язкових юнаків...

Чоловіче виховання школярів мають забезпечувати чоловіки! Окремі старші класи для хлопців і дівчат. Окремі навчальні програми, різні стилі викладання. Для такого навчання слід було б відновити чоловічі гімназії, де вчителі-чоловіки виховували б лише хлопців, де кожен учень мав би можливість усі теореми та експерименти (аж до препарування жаби) перевірити і провести на практиці, де були б добре обладнані класи-лабораторії, навіть міні-цехи з налагодження і ремонту всього того, що ремонтується в побуті. Для практичних занять у класах не повинно бути більше 15 учнів (демографічна криза невдовзі вирішить цю проблему). Звичайно, чоловіча гімназія – не монастир, у ній доцільно мати кількох обдарованих молодих учительок, у присутності яких юнаки набиралися б галантності й лицарського духу. Ми ж, чорт забери, європейці! Чи це тільки мрії?

А тим часом у «жіночій» школі учень тратить найкращі дитячі та юнацькі роки на те, до чого не має природного нахилу, з людьми, які не викликають ні захоплення, ні поваги. (Слід визнати, що, юнаки-старшокласники взагалі скептично налаштовані стосовно особистісних якостей учительок, а нерідко відчувають до них глибоку неприязнь). Шкільні роки більшість хлопців «відсиджують», наче в «зоні». І це у віці, коли формується характер, пізнається світ, сенс людського співжиття. Погодьтеся, так ми виховуємо людей пасивних, безініціативних, покірних долі, ще в юні роки пригнічених нудьгою, остогидлими придирками вчительок та нотаціями батьків, котрі самі винні в тому, що не вміють правильно навчати й виховувати юнака.

Істинно кажу вам: від природи нема лінькуватих, знудьгованих, збайдужілих, безініціативних юнаків. Такими робить їх наша «жіноча» школа.

Наука давно довела: якщо людина не має можливості діяти відповідно до своїх природних нахилів, практично здійснювати те, що вона знає, може і чого хоче, її розум і мислення притупляться. Хіба так має виховуватися майбутній громадянин, український патріот, підприємець, ініціатор добрих справ, врешті-решт, батько, глава сім’ї - краща за діловим, творчим потенціалом половина суспільства? Якщо ми все ж таки маємо деяку, на жаль, незначну кількість справжніх чоловіків, то це не завдяки «жіночій» педагогіці, а всупереч їй. Як вам це подобається?