Розділ десятий

Естер Шацька гнівається

Прокинувся Клим із думкою про револьвер.

Сварку з Басею не забув. Розмову «Під вошею» — так само. Випите вдарило в голову й підкосило ноги, та пам’ять не відбило. Лишалася надія, що Бася не мацала кишені, аби звільнити їх перед тим, як віддати чистити. Про зброю вдома вона знала, Кошовий навіть давав їй потримати, аби не боялася. Але доведеться пояснювати, з яких це пір на парубоцькі вечірки чоловіки беруть із собою револьвери.

Попри побоювання, нічого не крутилося перед очима. Климові не вперше було пригощатися алкоголем, та ніколи дотепер він не робив це під впливом негативних емоцій, аби заглушити їх та штучно притлумити. Нарешті, завжди заїдав спиртне, а вчора лигав на порожній шлунок. Організм витримав незвичне навантаження хіба через здоровий спосіб життя, котрий Климентій Кошовий намагався практикувати. Не їв абичого, нічим не зловживав, час від часу, хоч віднедавна — не так часто, як хотілося, займався в гімнастичному залі та поновлював уроки боксування. Отже, вирішив він, цього разу обійшлося. Надалі долю бажано не випробовувати.

Це стосується лише випивки.

Адже дослухатися до вчорашніх порад Шацького й Тими не збирався.

Похмілля таки давалося взнаки. Кошовий відчував себе курчам, котре щойно вилупилося з яйця та опинилося в жорстокому світі, дуже гостро його відчуваючи. Саме це додало впевненості: виклик Різника з Городоцької треба приймати. Проковтнути вчорашнє після всього, чого вже зміг досягти, Клим дозволити собі не міг.

Ставити до відома поліцію — теж.

Пальто висіло там, де почепили вчора. Бася, на щастя, ще спала, вимучена вчорашньою ніччю. Револьвер лежав на місці, в правій кишені, під рукавичкою. Дивно, але рукавички теж були на місці. Ховаючи зброю туди, звідки взяв, під стопку білизни в нижню шухляду комода, Клим наново прокрутив учорашню пригоду на Клепарові й зрозумів: не будь поруч Єжи Тими, фахового злодія, свої речі він сам, аби пощастило вчасно втекти, розгубив би по дорозі. Капелюха б залишив біля трупа, це так точно. Натомість Тима навіть у мить найбільшої небезпеки, коли лік ішов на секунди, все одно думав про замітання слідів.

Вчасно Шацький крутнувся.

Ось хто справжній друг.

Далі Клим спробував привести себе до ладу. Утримавшись від наливки, котра чекала в шафці, він умився, з насолодою хлюпаючи в лице холодною водою й пурхаючи. Далі старанно поголився, як робив щоранку. Щедро скропив себе духмяною туалетною водою й заходився варити каву.

Бася застала його за цим заняттям.

Наречена помітно не виспалася, до того ж відразу надула губи, показуючи: все пам’ятає, підлизатися не вдасться, прощення доведеться вимолювати на колінах. Кошовий же на коліна ставати не збирався. Саме завершив процес, налив каву в маленьку квітчасту порцелянову філіжанку, з легким уклоном простягнув Басі.

— Доброго ранку.

Мить повагавшись, вона взяла. Сама додала цукру, ковтнула.

— Тобі все одно доведеться вибачатися.

— Прощу пробачення, — говорячи, Клим дивився Басі в очі, вона не відвела.

— І пояснити все.

— Вчора я все пояснив. Більше не додам.

Тепер він налив кави собі, із задоволенням потягнув. Міцна, як і хотів, швидко й остаточно приведе до тями.

— Можу я запитати дещо?

— Навіть повинна. Маєш повне право.

Бася закусила нижню губу, вочевидь збираючись із духом.

— З ким ти був на отій своїй вечірці?

— З Шацьким, — він сказав майже всю правду.

— Бідолашна пані Естер, — з родиною дантиста Бася бачилася в місті, була багато про неї начувана, хоч не гостила в Кракідалах жодного разу. — Тобто бідолашний пан Йозеф. Йому перепаде від неї через тебе.

— Не вперше, — Клим вирішив обмежитися такою відповіддю, відчуваючи: Бася чогось уперто недоговорює.

— Я знаю про подібні вечірки, — тут же сказала вона.

— Що ж ти знаєш?

— Чоловіки не лише впиваються там до непритомного стану.

— Учора я, здається, був притомним. Та виглядав пристойно.

— То тобі так здається.

— Гаразд, що ще ти хочеш знати? — Кошовий поступово починав дратуватися.

Бася знову закусила губу.

— На парубоцьких вечірках присутні повії, — наважилась нарешті.

Від несподіванки Клим завмер із роззявленим ротом. Бася, користуючись його розгубленістю, ковтком спорожнила свою філіжанку, зачастила, вивалюючи все разом:

— Чоловіки мають таку традицію — прощатися з парубоцтвом у борделях. Або винаймати апартаменти й гоцати там із сороміцькими жінками до ранку. Вони збираються гуртом і запрошують одну дівулю на всіх. Чи двох.

— Так одну — чи двох? — поцікавився Кошовий, відставляючи вбік свою недопиту каву.

— Не знаю.

Пора перейти в наступ.

— А не знаєш — для чого казати? — Клим ступив до Басі, вона подалася назад, вперлася спиною в стіну. — Так, є подібні традиції. Дуже багато мужчин їх дотримуються. Я знаю одного пана тут, у Львові, котрий за два роки примудрився двічі розлучитися й тричі одружитися. Всякий раз перед черговим весіллям він влаштовував парубочу вечірку, котра насправді більше нагадувала оргію. Мене, звісно, там не було. І дозволь не пояснювати, звідки мені все це відомо. Проте це не означає, що повій кликали ми з Шацьким, — перевівши подих, він наголосив: — Тим більше — з Шацьким.

Бася мовчала. Взявши її руками за плечі, Кошовий ледь стиснув, нахилившись впритул:

— Ти вільна підозрювати все що завгодно. Але не це. У мене було своє життя, є та будуть власні звички та інтереси. Ти теж їх маєш, і навряд чи всі вони стануть спільними, що цілком нормально для дорослих людей. Та маєш знати: я люблю тебе і ні на кого не збираюся міняти. Можу втратити над собою контроль, трапляється всяке, Басю. Та голова й здоровий глузд лишаться при мені.

Не чекаючи на відповідь, Клим заліпив Басі рота поцілунком.

Вона відповіла так палко й гаряче, що навіть трохи прикусила йому губу.

До спальні Кошовий відніс її на руках, усе ж примудрившись причинити за собою двері.

Збираючись до Шацьких, він одягнув інше пальто. Не таке представницьке, як те, вимащене, але воно так само додавало солідності. Останнім часом саме це тішило пані Естер. А справити на неї традиційно позитивне враження треба: Кошовий уболівав за долю Йозефа, бо той учора теж повернувся додому пізніше, ніж звичайно. Могло б минутися, аби від нього не тхнуло горілкою; — все ж Шацький причастився.

Естер не любила цього і мала на те свої причини. Її молодший брат, Іцхак Боярський, званий у родині Іциком, був надією тата. Але через невдалу оборудку втратив гроші, взяті під заставу майна. Коли банкові набридло чекати, він забрав у Іцика все, молодий чоловік опинився на вулиці й дуже швидко пустився берега. Помер від дешевої горілки, його знайшли в стічній канаві однієї похмурої осені, й відтоді Естер часом примовляла: «Таке було, що й не хочу». Вона дуже боялася, аби Йозефа не спіткала доля Іцика. Той іще замолоду встиг добре погуляти, і аби стримувати подібні звички, дружина змушена була крутити Шацького в баранячий ріг.

Знайомство, а пізніше — дружба із Кошовим мала для дантиста ще й практичну користь. Шацький навіть пишався цим, нагадуючи: «Я не був би жидом, аби не мав маленького ґешефту». Коли зустрічався з Климом, а тим більше — допомагав йому залагоджувати різні справи, міг дозволити собі випити пива, а то й чого міцнішого, не ризикуючи при цьому отримати прочухана від матері своїх чотирьох дітей. До того ж Естер Шацька пишалася перед усіма Кракідалами, що до них заходить знаменитий на весь Львів пан, про якого пишуть у газетах чимало гарного. При цьому, не стримуючись, натякала: поруч із Кошовим завжди крутиться її Шацький, всіляко допомагаючи порадами. Хоч усе одно була категорично проти, аби Йозеф часто встрявав у пригоди за межами Краківського базару.

Збираючись навідати їх, Клим брав на себе роль рятівної палички.

Не помилився, вчасно нагодився.

Шацькі займали помешкання на першому поверсі занедбаного прибуткового будинку. Розмір кімнат при тому був більшим, ніж зазвичай можна побачити в бідних кварталах. Але тут усе, крім кабінету дантиста, де він приймав пацієнтів, було страшенно захаращене. Попри це, тіснява додавала затишку, і Кошовий не уявляв, як тут може бути, коли б усе прибрали.

Не встиг Кошовий постукати, як двері зсередини широко прочинилися, ледь не стукнувши його. На двір вибіг розхристаний юнак — це був Шмуль, старший син Шацького, котрий цього року відсвяткував своє сімнадцятиріччя. Побачивши гостя, Шмуль широким жестом показав на дверну пройму, тицьнув туди вказівним пальцем, прокричав, аби чув не лише Клим, а й найближчі сусіди:

— Все! Моєї ноги не буде більше в цьому домі! Це не дім! Це — пекло, пекло, там пекельне полум’я!

— Шлимазл^[38]! — долинув зсередини голос Естер, але розпачу не чулося — лише гнів.

Після вчорашньої відлиги знову поволі повертався мороз. Та Шмуль не зважав на нього, засунув руки в кишені розчахнутого чорного пальта й посунув геть із гордо піднесеною головою. Подібні картини не були чимось новим для Кошового, тож він пройшов усередину, так і не дочекавшись запрошення.

У залі, за круглим столом, сидів Йозеф Шацький у сірій сорочці, простих чорних штанях та камізельці. Сухі жилаві пальці нервово сіпали ґудзики. Над ним стояла Естер, ще не стара жінка, з волоссям, забраним у тугий вузол. Вона лише виглядала повнявою. Насправді їжею не захоплювалася, її роздали чотирикратні пологи. Більшість єврейських жінок, бачених Климом, сивіли рано. Естер Шацька була винятком.

Побачивши гостя, жінка сплеснула руками, тицьнувши пальцем на чоловіка:

— Як ви вчасно, пане Кошовий! Погляньте, лиш погляньте! Кого ви тут бачите?

Відповідь вона вже приготувала, та Клим ввічливо мовив:

— То є Йозеф Шацький, прошу пані.

— То є шлимазл! — в тон йому вигукнула Естер. — Він своїм прикладом зведе в могилу передчасно не мене, а Шмуля!

— Що не так зі Шмулем? — поцікавився Кошовий.

— Злигався із сином Лапідуса!

Це сказала Рива, менша Шмуля на рік і старша з двох дочок дантиста. Дівчина весь час стояла в дверях сусідньої кімнати, притулившись до одвірка. З кожним роком вона ставала дедалі більше схожою на матір, Хіба зараз не сварилася, а спокійно слухала батьківські гарикання, при цьому розплітаючи та заплітаючи кіску.

— Тобто? — Клим глянув на неї.

— Лапідус-менший та ще кілька таких, як сам, вештаються гуртом, — охоче пояснила Рива. — Мамі це не подобається. А Шмулю набридло сидіти вдома та читати Талмуд. Він уже передумав вчитися на рабина.

Минулого року старший син Шацького несподівано навіть для батьків захопився релігійними студіями, побачивши себе в недалекому майбутньому пастирем, який проповідує духовне слово. Йозеф прийняв це скептично, вважаючи; віра — одне, вона має бути, але молода людина; мала б навернутися пізніше, поки не перепробує радощі світського життя. На що Естер категорично заперечила: нехай би свого часу Іцик обрав такий шлях, не був би він таким коротким. Шацький не заводився з дружиною, дав Шмулеві час, і ось тепер юний вік узяв своє — хлопець категорично переглянув свої погляди на протилежні.

— До чого тут він? — Кошовий кивнув на Йозефа.

Рива знизала плечима, а Естер знову сплеснула руками:

— А хто? Скажіть, прошу пана — хто? Тата чорти носять хтозна-де! Він не каже, куди вибирається під вечір! Вертається глупої ночі, тхне горілкою і щось белькоче про ваші справи, пане Кошовий! Вей, синові є з кого брати приклад.

З надр житла долинув дитячий плач — це озвався Даніель, найменший у родині, п’ятирічний хлопчик, котрий капризував від самого народження. Він став для Риви та її меншої сестри Іди справжнім яблуком розбрату. Естер часто перекладала на доньок обов’язки глядіти Дені, вони ж шукали спосіб, як би зіштовхнути обов’язки одна на одну. Цікаво, що Іді вдавалося перегравати Риву частіше, ніж навпаки. Молодша виявилася хитрішою та спритнішою. Але час показав: від того потерпав лише хлопчик. Інстинктивно відчувши, що не потрібен сестрам, Дені навчися влаштовувати гармидер на рівному місці, тож Естер доводилося братися за сина самій. Це не звільнило дівчат від обов’язків глядіти найменшого. Він лише зробився прикрішим і в свої п’ять був погано керованим.

— Риво, йди допоможи сестрі з братом, — буркнула Естер.

— Я теж збиралася погуляти, — парирувала дівчина.

Пані Шацька похитала головою, приречено махнула рукою.

— Та йдіть уже. Всі від мене йдіть. Набридло вам удома, нудно з батьками, нічого не хочете. Бачите отой Содом у місті, весь отой гармидер, який зовсім не для жидів створений. Хоча жиди доклали до всього того руки та мізки. Йой, та робіть, що собі хочете. Повиростали, бач, Йозефе.

Рива озирнулася в глибину помешкання, звідки далі линув дзвінкий вимогливий голос Дені, потім підійшла до матері, обняла її. Естер машинально погладила доньку по голові, знову тицьнула пальцем на принишклого Шацького:

— Ти все одно мусиш дбати про дітей. Маєш стежити за ними, не лише гоцати Львовом, наче тобі завжди двадцять років.

— Ми погуляємо разом із Дені, — мовила Рива, відсторонилася й пішла геть.

По тому, як пустила йому бісики, Кошовий зрозумів: усе це гра, дівчина щось замислила. Чи сама, чи з Ідою на пару, хтозна. Щойно дорослі лишились самі, Клим пояснив, аби покінчити з цим:

— Пані Естер, я вкотре прийшов засвідчити повагу й підтвердити: вчора пан Шацький був зі мною. Навіть урятував мені життя.

Йозеф при цих словах гордо викотив груди вперед. Естер сплеснула руками, вираз обличчя миттю помінявся.

— Він урятував... Як-то? Шацький — і врятував?

— Ви зле знаєте свого чоловіка, — Кошовий перехопив ініціативу й почав наступ. — Подробиць не розкажу, бо не маю права. Але ось, гляньте ближче.

Нахиливши голову, Клим дозволив Естер роздивитися свою ґулю. Сам побачити власну потилицю не міг, та Бася докладно описала, як там воно виглядає.

— Ви впали?

— На мене напали, пані Естер. Підступно. Вночі. Аби ваш чоловік не опинися поруч, не нагодився вчасно, Бог знає, чи зміг би я вступити до вас сюди нині зі словами вдячності.

— Пити при тому обов’язково? — пані Шацька ніяк не могла заспокоїтися.

— Ми знімали напругу. Пригода небезпечна. До всього, пані Естер, ваш чоловік лиш пригубив. Тим обмежився. Знали б ви, яких чортів виписала мені за те моя панна!

Згадка про Басю остаточно змусила Естер Шацьку відтанути. Вона тішилася з грядущого Климового весілля. А те, що Барбара Райська народжена єврейкою, вважала якщо не особистою заслугою, то вже напевне — особистою перемогою.

— Вашу породу таки треба тримати в колючках. Сядьте собі дакус, пане Кошовий, дуже прошу.

Клим примостився навпроти Шацького і, дочекавшись, поки Естер на мить відволічеться, підморгнув. Той у відповідь витягнув губи й зобразив цмокання, кліпнувши обома очима. Все йшло так, ніби вчорашня нічна пригода обом наснилася.

— То ви розкажіть хоч, хто на вас напав, — нарешті поцікавилася Естер.

— Хотів би я знати, — Кошовий відповів чесно. — Почав уже думати, де й кому перейшов дорогу. Бо то не звичайний собі вуличний грабунок чи батярський вибрик.

Насправді Клим збирався продати пані Шацькій історію про те, як на нього напали, грабіжники, він ледь відбився, а Шацький привів поліцію. З огляду на почуте й побачене в цій родині, вирішив наблизити розповідь до правди, наскільки це можливо. Слід подбати про додаткову вагу Йозефа як старшого в сім’ї.

— Не звичайний? Ви вскочили в серйозну халепу? Чому ти мовчав! — гримнула на чоловіка Естер.

— Як завжди, фейгале. Бо не моя таємниця, — розвів той руками.

— Отже, таємниця? — цікавість Естер невпинно зростала, переважаючи інші емоції.

— Не аж така, — поспішно пояснив Кошовий. — Ви ж напевне чули про ту історію з Різником.

— Ходять чутки — його теж убили!

Кошовий напружився.

Насправді від самого ранку він нічого не чув про смерть Лукана. Хіба пропустив щось повз увагу. Звичайно, ранком завітав до контори, почув від засмученого й розбитого Остапа — поліція знайшла тіло, відпустив помічника, вирішив узагалі не приймати нікого сьогодні. Й коли прощався з ним, роблячи вигляд, що нічого не знає, хоч сумував щиро, почув: поліцейський слідчий суворо заборонив говорити про це. Тіло, мовляв, видадуть, ховайте тихцем.

Але показово: кримінальна поліція вирішила факт не розголошувати.

Чому?

Можна спробувати запитати в комісара Віхури. Бо, як не крути, адвокат Кошовий — зацікавлена особа.

Він і збирався йти з цим до нього. Та щось встигло статися, коли про вбивство Луки вже говорять у Кракідалах.

— Я це знаю. Сумно, — мовив Клим. — Учора я, тобто ми, — кивок на Йозефа, — намагалися знайти нещасного хлопця приватним способом. Він, як ви, можливо, не знаєте, напередодні кудись забіг з дому.

— Мені це знайомо, — не стрималася Естер.

— Прошу дуже, у вас зовсім інші труднощі, Богу дякувати, — відмахнувся Кошовий. — Зараз не скажу вам напевне, кого, коли й де запитав про щось, що могло видатися небезпечним. Дізнавшись про наглу смерть Луки, остаточно переконався: напад на мене якось пов’язаний із моїми, тобто нашими із Шацьким, пошуками. Але, пані Естер... Ви вже звідки про це знаєте? В газетах нічого нема.

— Ви читаєте не ті газети, — відрізала Естер, помітно обурена недовірою. — Вже вдень на Краківському базарі тільки про ці страхіття й говорили. Кому не вірили, ті посилалися на свіжу публікацію пана Навроцького. Той може конкурувати з моїм Шацьким, коли йдеться про те, хто скорше дізнається нову львівську пльотку.

Сіпнулося віко.

Сильно.

— Чекайте — Навроцький? Януш Навроцький?

— Отож, — долучився нарешті до розмови Йозеф. — Я казав вам про нього, чи забули?

Звісно, Кошовий не забув.

Тепер треба чимшвидше дізнатися, звідки про вбивство Луки Різника відомо особі, котра знати цього не повинна.