home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Розділ 22

Звичайно, ні мати, ні я не чинили ніяких перешкод Елізі та її адвокатові. Тож сестра досить скоро здобула свою частку спадщини. І чи не перше, що вона зробила,— це придбала половинний пай у професіональній футбольній команді «Патріоти Нової, Англії».

Те надбання тільки підняло популярність нашої родички. Правда, Еліза й досі не покидала своєї кабіни-сповідальні, але Мушарі запевнив громадськість, що тепер його клієнтка, носить синій, гаптований золотом клубний жакет «Патріотів Нової Англії».

Незабаром її та Мушарі бачили на мосту Массачусетс-авеню. Вони прямували пішки з Кембріджа в Бостон.

День був теплий і сонячний. Еліза йшла під парасолькою. На ній красувався клубний жакет рідної футбольної команди.


Боже праведний! Ну й вигляд був у цієї бідолашної дівчини!

Вона так горбилася, що її обличчя опинилося на рівні адвокатового, а треба сказати, що Мушарі-молодший був не вищий за Наполеона Бонапарта. Еліза безперервно курила і раз у раз заходилася від кашлю.

Мушарі був у білому костюмі, з ціпком у руці й червоною трояндою в петельці піджака.

Дуже скоро адвоката й Елізу оточила по-дружньому настроєна юрба цікавих, а також фото- й телерепортери.

Ми з матір'ю стежили за тією процесією по телевізору — щиро кажучи, з невимовним жахом. Бо весь той натовп явно сунув до мого будинку на Бекон-Хілл.


— Ох, Вілбере, Вілбере, Вілбере! — простогнала матуся, дивлячись на телеекран,— Невже це справді твоя сестра?

Я похмуро пожартував:

— Це або твоя єдина дочка, мамо, або тварина, відома під назвою «мурахоїд африканський».


Розділ 21 | Балаган, або Кінець самотності (Журнальний варіант) | Розділ 23



Loading...