home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


7

В оповіданні Диккенса «Сигнальник» мова йде саме про це потойбічне дихання, що його можна відчути, маючи справу із залізницею. Залізничник одного разу натрапляє на канали, якими перетікає смертельна інформація, починає бачити демонів, слухає їхні голоси, їхні попередження, усе безнадійніше потрапляючи в пастку й відрізаючи шляхи для відступу. Зрештою, переходить на інший бік, так і не зумівши розшифрувати послань, які йому адресувалися стурбованими привидами. Те, що подібна історія сталася саме на залізниці, цілком виправдано та вмотивовано – надто багато приватних історій уміщує вона в собі, надто багато відхилень, фобій, страхів та викривлень приховує, надто великою є можливість перетнутися тут із чиїмось розпачем, почути чийсь невідомий шепіт, потрапити до коридорів, що виводять у нікуди. Можливо, Диккенс обирає залізницю як місце, де розгортаються ці дивовижні події саме з огляду на її небезпечність та фатальність, і водночас – її звичну всім щоденну присутність. Найбільш загадкові й незбагненні речі починаються в місцях, до яких ми звикли, де почуваємося найбільш безпечно та легковажно. Темрява загалом починається з яскравого світла, варто лише звикнути до нього й утратити пильність. Усе так чи інакше залежить від нашої пильності й уважності. Рух планет подібний до руху залізничного транспорту – він потребує обслуговування й чіткого дотримання правил безпеки. Уважно вдивляючись у ранкове повітря, можна помітити сторонні рухи, ледь помітні сонячні спалахи, ледь вловимі сигнали семафорів, ледь чутні коливання тепла. Кожен сигнальник має достатньо способів забезпечити безперервність руху, має безліч можливостей повідомити нас про небезпеку, має всі шанси зупинити нас за крок від мороку, запалюючи для нас свої семафори, які ми помилково сприймаємо за вогні нічних дирижаблів.


предыдущая глава | Біґ Мак. Перезавантаження | English Breakfast



Loading...