home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Відсоток самогубств серед клоунів

Людина – істота довірлива, вона потребує ідеалу, потребує стереотипів, замінників, солодкої підміни понять. Чоловіки – більш довірливі, жінки – менш, проте страждають від довірливості передусім саме жінки, можливо, тому, що чоловіча довірливість стосується лише чоловіків, на жінок вона не розповсюджується. Як приклад хочеться навести таку історію.

Усі знають про закритість та ізольованість акторського середовища. Ніхто з такою завзятістю не ховається від світу у свої химери та ритуали, як актори. І ось у середині дев’яностих, у ті тривожні часи, коли національна валюта валютою взагалі не вважалася, група акторів одного з недержавних театрів отримала запрошення до Любліна на фестиваль, присвячений подоланню кордонів. Саме поняття «подолання кордонів» могло передбачати все що завгодно, та конкретно цій групі акторів пропонувалося виступити з цирковими номерами. Спочатку актори образилися, але тут спрацювала згадана вище довірливість і солодка підміна понять. Актори подумали – чому б і ні, може, це наш шанс, можливо, це початок чогось нового. І відповіли організаторам, що можуть привезти циркову програму «Клоун на пляжі». Сторонній людині відразу було зрозуміло, що це не початок чогось нового, а скоріше продовження чогось старого й безкінечного, причому продовження хрінове. І ось вони знайшли клоунський реквізит, купили на барахолці велику іржаву тубу і поїхали на кордон. Було їх п’ятеро. Четверо з них вірили в силу мистецтва й хотіли заробити бабла. П’ятий вірив у шоу-бізнес і просто хотів затусити.

У Любліні їх поселили в гуртожитку. Одягнувшись клоунами, пішли на виступ. Останній, п’ятий, уже встиг пробити на вечір траву й тепер задоволено тягнув за всіма тубу. На концерт прийшли представники муніципалітету, делегація від української діаспори та кілька феміністок, котрі дивилися на тубу з неприхованою ворожістю. Після виступу акторів відразу ж потягли на фуршет, не даючи навіть переодягнутися. На фуршеті актори відразу ж напилися й почали дискутувати з феміністками. У тубу збивали цигарковий попіл. Четверо, ті, котрі вірили в силу мистецтва, відразу ж завелися й пересварилися з феміністками. Потім почали сваритися з представниками діаспори, котрі відмовилися їм платити, оскільки не побачили в номері «Клоун на пляжі» достатньої національної заангажованості, етнічного колориту, не кажучи вже про загрозливу відсутність у номері теми подолання кордонів. Натомість п’ятий познайомився з представницею муніципалітету, яка відповідала за міжнародні зв’язки, і навіть устиг із нею покурити. Була це молода жінка, фарбована в руде й одягнена в коротку чорну сукню та чорні мереживні панчохи. Після першого косяка вони перейшли на «ти», після другого – вона перейшла на англійську, якою ні він, ні вона нормально не володіли.

А в цей час група з чотирьох клоунів, пересварившись із представниками діаспори та потовкши двох клерків від муніципалітету, розчаровано залишили шановне зібрання, не забувши прихопити з собою тубу. «Жлобйо, – кричали вони організаторам, – феміністки йобані!» І тут-таки, зібравши свої речі й навіть не змивши клоунського гриму, першим автобусом рушили в бік кордону.

Натомість забутий ними колега встиг перейти на невідому йому польську й разом із тьолкою в панчохах поїхав тусити по клубах. Десь між третьою та четвертою ранку вони зупинилися й почали кохатися просто в її машині, здираючи одне з одного одяг та розмазуючи одне одному грим. На ранок вони заснули: він – за кермом, вона – на задньому сидінні.

А в цей час четвірка п’яних та ображених на світ клоунів дісталася прикордонного містечка. Клоуни відразу ж пішли на барахолку й виміняли там тубу на три літри самогону.

Польські митники, побачивши на пропускному пункті чотирьох клоунів із недопитою трилітровою банкою, покопалися в їхніх документах і раптом завважили нестачу туби, яка була зазначена в них як предмет мистецтва. Митники вирішили не ризикувати й засадили всіх чотирьох до камери, аби ті могли проспатися. Клоунів поскладали на ліжка, прямо у важких клоунських черевиках.

Натомість покинутий ними товариш, прокинувшись у чужій машині, у клоунському гримі, дістав ще одну папіросу, розбудив свою напарницю, покурив із нею і попросив відвезти його в Україну. Тьолка, дивлячись на нього посоловілими закоханими очима, погодилася. І ось свіжого погідного дня вони в’їхали на польську митницю.

Митники, побачивши на переїзді п’ятого за день клоуна, котрий сидів поряд із тьолкою, у рваних панчохах і з дипломатичними номерами на тачці, вирішили не випробовувати терпіння небес і благополучно пропустили дивну пару через державний кордон.

Доїхавши до найближчих кіосків, клоун збігав за алкоголем, а потім сказав своїй подружці таке:

«Розумієш, – сказав він, – що мені не подобається в сучасному мистецтві? Відсутність там духу трагедії, стихії гри, смерті, як вона є. Усі ми живемо ілюзіями, замінниками, – говорив він їй, п’ючи свій алкоголь із горл'a, – більшість із нас просто бояться подивитися в очі реальності, відводять погляд, говорять неправду. А правда полягає в тому, що справжні клоуни не носять перук – у них від народження таке волосся. Ось як у мене, бачиш?» А вона сиділа і з усім погоджувалася.

Ну, ось така приблизно історія, у якій, якщо подумати, нічого надзвичайного, оскільки баби завжди люблять справжніх клоунів. Хоча заміж виходять за акробатів.


Родченко | Біґ Мак. Перезавантаження | Печальні демони окружної



Loading...