home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


1

З середини березня зима зовсім відійшла й на узбережжя почали накочуватися теплі тумани. Уночі повітря було темне й прозоре, як миті пляшки зеленого скла, але ближче до ранку з моря підіймався туман, заповнюючи собою порожні пірси. На кілька годин частина Криму зникала в густому вологому повітрі. Туман був настільки важким, що чути було, як він розпадається на краплі. Першими в місті прокидалися пияки й торговці городиною.

Вони вибиралися з ліжок, натягали на себе свій надійний чоловічий одяг – турецькі джинси, пом’яті піджаки й розбиті шкіряні черевики, шукали свої сигарети, виходили на кухню, пили кип’ячену воду з чайників, відчиняли вікна й впускали туман до своїх теплих зі сну помешкань.

Мокре повітря швидко наповнювало кімнати, осідаючи на весь цей усталений побут сорокарічних чоловіків – на шкірянки, запасні частини до автомобілів і підвішені до стелі старі велосипедні колеса, котрі печально оберталися на протязі, ніби флюгери. На вулицях було порожньо, лише пси грілися біля винних підвалів та книжкових магазинів, охороняючи запилені полиці з портвейнами та прилавки зі старою поезією. Десь близько шостої торговці викочували на вулиці візки з товаром і тягли їх на ринки. Дехто зупинявся просто на перехрестях і лишався розкладати свій товар. За ними виходили робітники, прибиральники й просто випадкові проститутки, котрі блукали містом, намагаючись потрапити до власних помешкань, помилялися адресами, не пізнавали вулиць, заходили до чужих будинків, віталися з незнайомими тінями, що легко зникали в темряві, відлунюючи кроками на мокрій бруківці.

З барів із гральними автоматами викидали останніх нічних відвідувачів, ті безтурботно підіймалися й тяглися до своїх нір, забуваючи всі нічні програші й пригоди. Потрапляли додому, будячи дітей і дружин, никали загальними коридорами, заходили до шаф із одягом, укладалися спати в старих, пожовтілих від часу й любові ваннах, били посуд із підробленого кришталю, різали вени тупими бритвами, пили чай – густий і солодкий, наче туман із моря, читали минулорічні жіночі журнали, вмикали радіо й слухали прогноз погоди, не вірячи в усі ці твердження про можливі повені, землетруси та швидке наближення літа. Після цього на вулицю вибігали діти й мчали до шкіл, лишаючи в тумані довгі глибокі коридори.

О восьмій відчинялися перші крамнички. Сонні продавщиці знімали засуви, відмикали навісні замки й впускали до магазинів вуличних псів, ті забігали всередину й укладалися під полицями з консервованою кукурудзою та золотою цибулею, лежали, тепло дихаючи й нагріваючи своїм диханням вогкі магазини. Продавщиці підіймали жалюзі на вікнах, приміщення освітлювалися першим сонячним промінням і наповнювалися жахливою радісною музикою, що її зазвичай крутять на коротких хвилях.

Незабаром привозили свіжий хліб і молоко, вантажники весело перемовлялися між собою, пси підводили голови й недовірливо оглядали чоловіків, котрі заносили з вулиці ще гарячий хліб. Потому до магазинів заходили літні жінки, купували хліб і консерви, непомітно вислизали на вулицю й поверталися до своїх домівок. Туман підіймався вгору, і сонце прогрівало дахи. Стіни будинків і листя винограду волого набухали, як випрана білизна.

Уздовж узбережжя стояли напівпорожні санаторії, їдальні, тяглися порожні парки, корпуси піонерських таборів, мертва весняна територія, давно не ремонтовані будинки з казенними меблями й важкими, начиненими жиром та солодом холодильниками, які вночі важко здригалися, будячи мешканців потойбічними звуками. Безкінечні паркани між деревами, сторожа на пропускних пунктах, плющ на цегляній кладці стін, сонячний пил на мертвих пам’ятниках, напівстерті написи, які збереглися ще з сімдесятих – березневі курорти, мов нічні вокзали, жили спогадами про кращі часи, про крикливі натовпи, у березні все це викликає легку ностальгію й ненав’язливу відразу, затягнуті дощем і просушені сонцем покинуті міста, населення яких виїхало, лишивши по собі безліч особистих речей, на які час від часу тепер натрапляли охоронці та квартирні злодії. Вікна більшості будинків були прочинені, і, маючи бажання, можна було розгледіти меблі, зібрані по всьому місту й принесені сюди, килими на стінах, старі програвачі й транзистори – речі здебільшого були випадковими й не пасували до всіх цих килимів, через що кімнати нагадували камери схову. Більшість кімнат винаймалися влітку і стояли порожньо цілу зиму. Навесні господарі чистили їх, провітрювали ковдри та подушки, виганяючи з них мертвий зимовий дух, дух помешкання, у якому ніхто не жив кілька місяців, відмивали підлогу, знаходячи під ліжками листи, телефонні картки й зужиті презервативи, так би мовити, сліди чужої пристрасті й чужого болю.

О десятій відкривалися аптеки, коло яких уже товклися пияки, вони боязко ступали до порожніх лунких приміщень і дещо знічено розглядали строкаті й кольорові листівки, барвисті пігулки, золоті наливки й сиропи, запашні порошки та коштовні мазі, з острахом і повагою озирали хромоване залізо медичного приладдя, стерильне начиння, за допомогою якого повертають до життя тих, хто не надто впевнено в ньому тримається, читали по літерах назви химерних засобів від безсоння та безсмертя, із подивом дивилися на всі ці порошки кохання, які потрібно було втирати в ясна, уважно підступалися до полиць зі шприцами та скальпелями, недовірливо зиркали на гори китайських презервативів, заздрісно мружили очі на весь цей кольоровий фармакологічний пересит, проте замовляли, як правило, по два флакони медичного спирту і, полегшено видихнувши з грудей усю цю несамовиту фармакологію, виходили на свіже повітря.

До обіду берегом снували поодинокі мешканці санаторіїв, загублені й самотні перебіжчики, які прибували щодня, тікаючи від безкінечної березневої сльоти, що заливала східноєвропейські долини та межиріччя на північ від кримських перешийків. Застуджена публіка, по двоє, по троє вони блукали вздовж порожніх, як зимові стадіони, пляжів, розглядаючи суховантажі, які повзли в бік Севастополя, блукали парковими доріжками, сиділи на теплому камінні, читаючи кримінальні романи й стаючи зазвичай на бік поганих хлопців.

На обід вони всі розповзалися, поверталися до своїх непротоплених гнізд, до кімнат із холодними, як мертві серця, телевізорами, вибиралися до їдалень, віталися зі знайомими й починали свої безкінечні розмови про погоду та здоров’я, точніше – про відсутність і того, й іншого.

У місті робітники зі складів та будівництв теж призупиняли роботу, діставали весь свій алкоголь, усі боєприпаси, розкладали все це на дерев’яних лавах, підставляючи сонцю татуйовані плечі й переповідаючи історії про бізнес, жінок та кримінал, інакше кажучи – історії з власного життя. Біля кіосків із вином збиралася постійна публіка, займала кращі місця біля столиків і спостерігала, як свіже сонце повільно дрейфує на захід. Усе має відбуватися розмірено й послідовно, перш за все – розпивання алкогольних напоїв.

Ближче до вечора бари наповнювалися підлітками, вони з’їжджалися на мопедах і старих радянських автомобілях, пили вино й слухали музичні автомати, після шостої до барів набивалися робітники з будівництв, заповзали пияки, точніше, ті з них, хто ще був здатен заповзти, заходили відставні полковники з санаторіїв, самотні жінки й покинуті домогосподарки, нетверезі циганки та обдурені студентки, на вулицях темніло, і в барах запалювалися перші золоті вогні, приглушені тютюновим димом. Крамниці поступово зачинялися, хоча до ночі ще можна було купити алкоголь і хліб, сонце освітлювало поверхню води, червоні відблиски спалахували у вікнах мансард і кімнат до винаймання, тіні густішали, мов чорнило, і пам’ятник Леніну, схожому на молодого бітника, у зеленому піжонському піджаку та вузьких штанях фасону кінця 50-х, так ось пам’ятник Леніну западав у тінь, біля нього збиралися школярі й слухали музику з мобільних телефонів. По десятій вечора на тісних вуличках, у центрі, лунали веселі п’яні вигуки й нервові зітхання тих, хто вирушав додому, не в змозі продовжувати це безкінечне святкування, цей день усіх потопельників, які підпливали до берегів їхнього містечка й стояли на піщаному морському дні, притоптуючи набухлими від води черевиками в такт музиці з мобільних телефонів. Ближче до півночі всі заводилися й атмосфера була просякнута пристрастю, вином та небезпекою. В одному з барів починалася бійка – підлітки зчепилися з молдаванами з приводу музичного автомата, вони довго не могли поділити що їм усім слухати, хоча і ті, і ті хотіли слухати печальні тюремні пісні, але в кожного з них були свої улюблені печальні тюремні пісні, і тоді хтось перший ліз до музичного автомата поза чергою й починалася бійка. Молдавани були старшими, тому спершу перевага була на їхньому боці, вони викидали місцевих на вулицю, відганяючи їх від бару, проте на вулиці на допомогу підліткам приходили їхні старші брати, пияки, безробітні й випадкові перехожі, зблискувало бите скло, гриміла перша вітрина, підлітки діставали фінські ножі, і свято сягало апогею. Нічне повітря сушило горлянки й тверезило голови, об які бились пляшки з портвейном, молдавани відступали в бічні вулички, виносили поранених і розчинялися в паркових алеях. На виклик приїжджала міліція й розганяла тих, хто залишився. Розігнавши всіх, міліціонери заходили до бару й допивали все, що залишилося після молдаван, слухаючи печальні тюремні пісні. Слухаючи і не перебиваючи.

У нічній тиші озивалися птахи, у ліхтарному світлі тьмяніли згустки крові, під пам’ятником Леніну сиділи підлітки й витирали рукавами криваві шмарклі. Чистили ножі, закачували до телефонів нові печальні тюремні мелодії й дивилися в бік моря – туди, де була тиша, туман і темрява, себто не було нічого.


Третій розділ | Біґ Мак. Перезавантаження | cледующая глава



Loading...