home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Як відмовити рекламному агенту

Агент приходить додому до домогосподарки й думає: «Сучка, – думає він, – сучка, ось вона сидить собі вдома, зачинилася, думає кинути мене, як же, думає – “де цей агент, зараз я його кину, зараз він у мене вигребе, я добре приготувалася, зараз я його обов’язково кину”, – тільки зайду до неї, відразу ж почне мене кидати, почне говорити про соціальні служби, про страховку, про чоловіків, почне грузити мене своїми чоловіками, вона думає, якщо я рекламний агент, значить, мені можна розповідати про своїх чоловіків, я знаю цих сучок, я знаю, про що вона буде говорити, про своїх чоловіків або про порошок, так-так, точно – про порошок, вони всі думають про порошок, про пральний порошок, пральний порошок – цей кокаїн для домогосподарок, щуряча отрута для їхніх чоловіків, вона думає, мене легко кинути, їй насрати, що я вже підв’язав із наркотою, що я вже три місяці як чистий, їй, сучці, на це насрати, зараз почне грузити мене своїм порошком, своїми чоловіками, почне говорити мені про соціальні служби, а те, що я три місяці чистий, їй насрати, ясно, це вам не пральний порошок і не соціальні служби, які вже тут соціальні служби, три місяці, ти розумієш, три місяці, що ти мені втираєш про свій порошок, думаєш лише, як мене кинути, ага, спробуй, я син пілота бомбардувальника, мій тато був пілотом бомбардувальника, щоб ти знала, тому спробуй, що тут у тебе за адреса, курва, де мої окуляри, де мій кейс, де мої таблетки».

І коли він підходить до її дверей, вона думає: ох, думає вона, добре, що сьогодні немає цього навіженого рекламного агента, який жах, думає вона – минулого разу він намагався продати мені вогнегасники, говорить: «Мем, такі вогнегасники, просто диво, а не вогнегасники, беріть одразу три, ні – краще чотири». – «Ні, – кажу я, – для чого мені вогнегасники?» – «Два, – насідає він, – беріть хоча б два, мем». – «Не потрібні мені вогнегасники, – говорю, – я довіряю соціальним службам». – «Ось, – каже він, – ага, – каже, – значить, соціальним службам? Я, – каже він, – уже третій місяць на цій роботі, й не говоріть мені цих дурниць про соціальні служби, мій тато, – каже, – пілот бомбардувальника, – і той завжди брав із собою пару вогнегасників». – «Пару?» – не повірила я. «Так, – каже, – пару, два, завжди брав із собою на бойові вильоти два вогнегасники». – «Господи, – дивуюся, – навіщо ж йому два?» – «Другий, – каже він, – для протипожежної безпеки». І що тепер?

І ось він дзвонить у двері й каже:

– Йо, мем, – каже він, – добре, що я вас застав, на вулиці, знаєте, таке робиться, третій місяць – таке робиться, я навіть не знаю, що думати, добре виглядаєте.

– Синку, – говорить вона йому на це, – я не добре виглядаю, у мене токсикоз.

– Вітаю вас, – каже він, – вітаю, і з цієї нагоди пропоную вам купити нашу новинку. Я знаю, усі перестали довіряти нормальній якості, усі намагаються кинути нас – людей, які дбають про ваш добробут, усі перестраховуються й довіряють лише цим чортовим соціальним службам і думають лише про свій чортів траханий порошок, про цей порошок, я вам таке скажу, мем – цей порошок, чортів траханий порошок, його вже дівати нікуди, ну, що ви з ним будете робити, не вогнегасники ж ви ним заряджати будете, пральним порошком, а, мем?

Але вона йому на це говорить:

– Послухай, – говорить, – синку, я самотня вагітна домогосподарка, у мене все є, я купила собі вогнегасник, ось він, червоний, у кутку, бачиш, тож, синку, іди собі з Богом, мені не потрібна ваша новинка, знаю я ваші новинки, знову або тостери перегорілі, або масажери які-небудь, мені не потрібні масажери – у мене все є, плюс у мене токсикоз, тому бачити тебе, синку, мені зараз просто неприємно.

Що тут скажеш? А він їй на це відповідає:

– Окей, мем, зрозуміло, усе ясно, мем, тостери вам непотрібні, я розумію – для чого вагітній домогосподарці тостери, правильно?

– Правильно, – каже вона.

– І навіщо їй масажери з її токсикозом, правильно? – насідає він.

– Так, синку, так.

– А як щодо вогнегасників?

– У кутку, червоний.

– Вам би лише порошку побільше, правильно?

– Синку, – нервує вона, – якого порошку, іди собі з Богом.

– Йо, мем, – продовжує він, – ну, ясно якого: прального порошку, вам же, крім нього, нічого не треба, правильно?

– Синку, – просить вона…

– І те, що я третій місяць уже чистий, вам просто ні до чого, правильно? Вам це просто не цікаво, з вашим порошком, правда ж, мем? Те, що мій тато, пілот бомбардувальника, означував як кризу соціальних комунікацій – вам це просто не цікаво, правильно?

– Синку, – питає вона, – а ти справді чистий?

– Мем, – продовжує він, – послухайте, мем, я знаю, що у вас у голові – порошок, цей чортів траханий порошок, пральний порошок для вашої безрозмірної пральної машини, для цієї корови вашого побуту, великої рогатої худоби постіндустріального суспільства. Пральна машина, яку ви годуєте жертовною кров’ю розтерзаних кроликів, машина, яку ви обклеюєте порнолистівками, яку ви обписуєте фашистськими гаслами, – це вона приходить уночі до вас у спальню й тривожно стогне над вами, це вона знищує ваші запаси прального порошку, це вона викидає зі свого нутра рештки домашніх тварин і ваш пошматований одяг. Ага, мем, саме так – пральна машина, цей електричний стілець для мідл-класу, вона убиває вас своєю чорною енергетикою, пробиває ваші чакри, ви знаєте, мем, що вона робить, коли ви засинаєте? Спитайте, спитайте в мене, що вона робить, коли ви засинаєте, мем.

– Ні, – кричить вона йому, – тільки не пральна машина, не чіпай її, тільки не вона.

– Йо, мем, – насідає він, – як це – не вона? Саме вона, хто ж іще. Для кого ви купуєте весь цей пральний порошок?

– Тільки не пральна машина, – плаче вона.

– Коробки, великі картонні коробки з порошком усередині. Мішки порошку, цілі мішки порошку, для кого ви це купуєте, скажіть, мем?

– Ні, – просить вона. – ні.

– Заради світлої пам’яті мого тата, пілота бомбардувальника, скажіть, мем.

– О, тільки не це, – стогне вона.

– Скажіть, скажіть мені, мем, що ви з ним робите, куди ви його діваєте, весь цей чортів траханий порошок?!

– Але я не купую прального порошку! – кричить вона.

– Як не купуєте? – раптом зупиняється він.

– Не купую! – ридає вона. – І ніколи не купувала!

– Ніколи! Жодного прального порошку!!!

– Тоді хто, хто купує весь цей чортів траханий пральний порошок? Хто? Я? Я, мем, уже три місяці не купую собі порошку, тому що я чистий, три місяці чистий, і горіти вам у пеклі, мем, разом із вашою пральною машиною, горіти вам у пеклі! – каже він і вибігає на вулицю.

– Ні! – кричить вона йому навздогін. – Тільки не в пеклі!

– Саме в пеклі! – відповідає він.

– Тільки не в пеклі! – розпачливо кричить вона йому.

– У пеклі! – відповідає він із пекла.

«Є, є, – думає він, – ось так ми працюємо з постійними клієнтами, ось так ми підтримуємо корпорацію, хай наступного разу знає, як розмовляти з нашими рекламними агентами, я її наскрізь бачу, аякже, хотіла мене кинути, бач, що надумала, порошок, – говорить, – пральний порошок, так ніби я не знаю, що в неї на умі, аякже, аякже, корпорація мені платить за мою роботу, я знаю всі ці історії про страховки й соціальну службу, третій місяць, третій місяць чистий, третій місяць, ще чотири й кінець реабілітаційного курсу, і я їбав…»

«Я знаю, – думає вона, – я знаю, чого вони від мене хочуть. Вони стоять під дверима ванної кімнати, коли я в душі, стоять і слухають, як вода стікає по моєму животу, вони приходять ремонтувати мою пральну машину і вставляють у неї жучки й датчики, вони підслуховують рівний розмірений шум її двигуна, вони хочуть зупинити це безстрашне серце моєї пральної машини, ось чого вони хочуть. Коли мій син виросте й стане справжнім Елвісом, він буде носити білосніжний екологічно чистий одяг, він вийме з мого серця всі скалки, він зробить так, що трояндові пелюстки лежатимуть у моїх кишенях, і навколо не буде нічого, лише білий-білий сніг, і білі-білі квіти, і ще цей білий-білий чортів траханий порошок».


Як зберегти родинний затишок | Біґ Мак. Перезавантаження | Як харчуватися в супермаркетах



Loading...