Янгель Михайло Кузьмич
(1911—1971)
Видатний конструктор ракетно-космічної техніки
Відомий письменник і журналіст Ярослав Голованов сказав про Михайла Янгеля: «Так трапилося, що при його житті про нього взагалі нічого не писали, а після смерті – куди менше, ніж він того заслуговував…»
Михайло Янгель народився 25 жовтня (7 листопада) 1911 року в селі Зирянова Іркутської губернії. Багатодітна родина Янгелів (дванадцятеро дітей) – жили, ясна річ, небагато, і молодшому поколінню змалку доводилося заробляти собі на хліб. Після закінчення 7-го класу Михайло виїхав до Москви, де вже був його старший брат Костянтин, працював на ткацькій фабриці, одночасно вчившись у фабрично-заводському училищі.
У 1931 році Михайло Янгель вступив до Московського авіаційного інституту, який закінчив у 1937-му з відзнакою за фахом «літакобудування». Далі була робота в конструкторських бюро Полікарпова, Мікояна, М’ясищева, відрядження в США.
Після закінчення в 1950 році Академії авіаційної промисловості Михайло Кузьмич був направлений в НДІ-88 – за цією абревіатурою ховався Науково-дослідний інститут ракетної техніки. У 1951 році Янгель стає одним із заступників головного конструктора С. П. Корольова, а ще через рік – директором інституту.
Янгелю були підпорядковані сам інститут, дві його філії, експериментальні цехи і десяток конструкторських бюро. У тому числі і КБ С. П. Корольова. Яка б не була велика людина, вона ніколи не буває ідеальною. Сергій Корольов, при всіх його заслугах, дуже ревно ставився до своєї «монополії» в галузі ракетної техніки, а у верхах цю монополію вирішили порушити. У результаті Корольов фактично був підпорядкований Янгелю.
Відносини між двома «головними конструкторами» були дуже непростими. Корольов просто ігнорував роботу НДІ-88, Янгель же, людина м’якша, навіть написав заяву з проханням звільнити його з посади директора НДІ. У 1954 році ситуація розв’язалася таким чином: у Дніпропетровську, де під будівництво ракет Корольова був перепрофільований споруджуваний автомобільний завод, було засноване і Особливе конструкторське бюро № 586 (ОКБ-586), яке очолив М. К. Янгель. У завдання ОКБ входила розробка нового типу ракет, що використовують так зване висококипляче паливо і мають автономну систему керування.
Конкуренція між двома «космічними фірмами» продовжувалася. До 1957 року в ОКБ-586 підготували до випробувань свій перший проект – балістичну ракету Р-12. У неї був конкурент – ракета КБ Корольова Р-7, перший старт якої був запланований на квітень 1957 року. Але перший її пуск пройшов невдало – ракета вибухнула, другий – те ж саме… А 22 червня в небо вперше злетіла Р-12. Старт пройшов успішно. Одна за одною ракети Янгеля стартували в небо і відпрацьовували без зауважень намічену програму. З 1959 року Р-12 була прийнята на озброєння ракетних військ.
Паралельно з розробкою Р-12 ОКБ-586 отримало нове завдання – розробити першу двоступінчату ракету на висококиплячих компонентах палива. Терміни встановили дуже стислі. Перший запуск ракети мав відбутися 24 жовтня 1960 року. Коли виникли неполадки в системі керування, прис у тній на космодромі Байконур командувач ракетними військами стратегічного призначення (РВСП) маршал М. І. Недєлін дав указівку усунути їх. Прямо на заправленій ракеті… Близько 18.00 відбувся несанкціонований запуск двигунів, а потім могутній вибух. Вибух і пожежа забрали життя 78 чоловік, у тому числі і маршала Недєліна. Янгель, що знаходився на пусковому майданчику, врятувався буквально дивом…
Не зважаючи на катастрофу, роботи по Р-16 продовжилися. 2 лютого вона вперше піднялася в небо. А незабаром Р-16 стала базовою ракетою для створення угруповання міжконтинентальних ракет РВСП.
У Радянському Союзі грошей на космос не шкодували. Але навіть для наддержави витрати ставали непідйомними. У цій ситуації Янгель прийшов до простого і при цьому геніального рішення – потрібно створювати бойові ракети так, щоб їх можна було використовувати і для цивільних запусків. За цим принципом на базі бойових ракет були створені космічні носії «Космос-1», «Інтеркосмос», «Циклон-2», «Циклон-3».
В останні роки життя Михайло Янгель займався проектами ракет Р-36 і Р-36М. Остання, що отримала назву SS-18 і яку на Заході називали «Сатаною», була наймогутнішим у світі ракетним комплексом. Сам Михайло Кузьмич не дожив до того моменту, коли стартувала перша Р-36М (серце не витримало в день його 60-ліття – 25 жовтня 1971 року), але його учні довели його замисли до реального втілення.