Частина остання

Білий голуб

Вирок, який винесли члени трибуналу обвинуваченому в стількох злочинах, був таким:

«Оскільки обставини двадцяти одного злочину, в котрих звинувачується підсудний, не можуть бути достовірно та повністю з'ясованими, трибунал утримується від вердикту і визнає підсудного винним тільки у двадцять другому злочині: державній зраді. Однак, беручи до уваги, що, з власних слів підсудного, цей злочин скоїв його кревний брат, обмінявшись з ним тілами — суд визнає душу підсудного непричетну до злочину. Душа його звільняється і віддається на милість Божу. Тіло ж, схоплене на місці злочину, засуджується до звичайного в таких випадках покарання — розстрілу обличчям до стіни».

Авантюрист смиренно подякував за справедливий вирок, багаторазово вклонившись з усією грацією, не вимагаючи відстрочки.

Коли його привели на місце страти, він спокійно роздягнувся, і попросив тільки не зв'язувати йому рук за спиною, щоб він міг помолитись. Потім опустився на коліна і голосно прочитав «Отче наш».

Після слова «Амінь» він повернув голову і крикнув мушкетерам, що вже тримали його на мушці:

— Прошу вас, товариші, коли стрілятимете, постарайтеся разом зі мною вбити і проклятого чорного ворона, що сидить у мене на плечі.

І він з острахом поглянув на власне плече.

Але раптово закричав, сповнений щастя:

— Ні! Ні! Це не чорний ворон. Це мій білий голуб! То ти повернувся до мене! Ти зглянувся наді мною, голубе мій? Мій янголе, моя мила Мадуш? Моє єдине кохання! Пригорнись до мене, моя мила, і забери мою душу з собою!

Прогриміло дванадцять пострілів — і забрав його білий голуб!

Ось така ця дивовижна історія, надрукована на сторінках «Rheinischer Antiquarius»^[93] (том другий, частина друга, стор. 613—636). Ще й сьогодні в казематі фортеці Еренбрайтштайн показують череп зрадника на залізній палі в металевій клітці. Вчений Хігель за системою Галля твердо встановив, що у власника черепа було надзвичайно розвинене честолюбство; тож для такої людини недосяжність мети стає безперервним стражданням.