Генрі: У наступний після весілля понеділок ми з Клер у Чиказькій міській раді, суддя реєструє наш шлюб. Свідками виступають Гомес і Шаріс. Після того всі йдемо вечеряти в «Чарлі Тротерс» – ресторан, який настільки дорогий, що саме його оформлення нагадує салон першого класу в літаку, чи якусь мінімалістську скульптуру. На щастя, хоча їжа тут на вигляд, як витвір мистецтва, проте смачна. Тільки-но з’являється якась страва, Шаріс відразу її фотографує.

– То як воно: бути заміжньою? – цікавиться вона.

– Почуваюся дуже заміжньою, – відповідає Клер.

– А ви можете продовжувати одружуватися, – жартує Гомес. – Спробуйте усі церемонії, які тільки існують: буддистську, нудистську…

– Слухайте, а може я якась «двоємужниця»? – припускає Клер, куштуючи щось фісташкового кольору, з кількома великими креветками, викладеними так, що нагадують короткозорих старців, які читають газету.

– Думаю, що можна дозволити собі одружитися з тією самою людиною стільки разів, скільки сам забажаєш, – вставляє Шаріс.

– А ти є такою людиною? – запитує мене Гомес.

Те, що я їм, укрите тонкими шматочками сирого тунця, який аж тане у роті. Перед тим як відповісти, ще деякий час насолоджуюся цією смакотою.

– Так, навіть більше.

У Гомеса раптом зіпсувався настрій, і він почав щось мимрити про філософію Дзен, але Клер усміхається мені та підіймає келих. Чаркуюся з нею: звучить та губиться у шумі ресторану чиста кришталева нота.

Що ж, ми одружені.