Повстання Хмельницького та виникнення Гетьманщини

Невдоволення вибухнуло у 1648 році в рамках великого народного повстання під проводом Богдана Хмельницького (приблизно 1595–1657), одного з найбільших європейських заворушень ранньомодерного періоду. Син українського дрібного шляхтича, Хмельницький навчався у школі єзуїтів, потім перебував на службі в польського короля — в реєстровому козацькому війську. Внаслідок конфлікту з одним польським шляхтичем, що висунув претензії на його маєток і пограбував його, він вирушив на Запорозьку Січ. Там, на початку 1648 року його проголосили гетьманом і йому вдалося ініціювати нове повстання. Відстоюючи свої старі, обмежені у 1638 році, привілеї, козаки повстали передовсім проти польських магнатів та шляхти, меншою мірою — проти короля. Хмельницький уклав союз з кримськими татарами, і козацько-татарське військо завдало польському війську важких поразок.

Це стало сигналом для народного повстання на великій території України. Козаки стікалися до Хмельницького, а колись вільні українські селяни піднімалися проти шляхти, в залежність від якої вони потрапили і яка їх експлуатувала. До повстання також приєдналася частина українських міщан і дрібної шляхти. Велику кількість польської шляхти і управителів, католицьких священиків і євреїв було вбито, багато з них втекли до Речі Посполитої. Повстанці грабували маєтки та захоплювали їхні землі. Кріпосний лад у багатьох місцях замінила козацька адміністрація. Повстання також поширилося на частину Білорусі.

Особливо багато жертв було серед євреїв, які або перебували на службі в польських магнатів у якості управителів, орендарів, шинкарів і збирачів податків, або мешкали в містах і були крамарями. Тобто велика кількість євреїв була для українських селян і міщан безпосередніми представниками польської шляхетської влади. Соціальні причини винищення євреїв також підкреслював сучасник подій, єврейський хроніст і містик Натан Ганновер, який сам походив з Волині:

До цього додався традиційний релігійний антагонізм. Кількість єврейських жертв повстання неможливо визначити точно. Проте, це могло би бути щонайменше 10 000, а, можливо, і значно більше. Натан Ганновер пише: «Євреї відразу кинулися втікати. Вони бігли, рятуючи своє життя... Кому не вдалося втекти чи хто не був на це здатний — тих вбито».

Хроніки повідомляють про великі руйнування та жахливу жорстокість повстанців стосовно єврейських жінок і дітей. Тисячі зазнали насильного навернення до християнства. Ці перші великі погроми євреїв в історії Східної Європи вважаються в єврейській традиції одним з етапів історії страждань і попередником єврейських погромів в Україні, що відбувалися наприкінці XIX і на початку XX сторіччя, та Голокосту. Навіть якщо теза про багатовікову тяглість специфічного українського антисемітизму є неприпустимим історичним узагальненням, усе ж погроми євреїв 1648 року кидають тінь на народне повстання, яке в українській традиції представляє один з блискучих апогеїв національної історії.

Хмельницький здобув подальші успіхи в битвах з польськими військами і рушив походом зі своїм козацьким військом до Львова у Західній Україні, проте вже в січні 1649 року повернувся до Києва. Як повідомляв сучасник, там його зустріли як героя:

В Києві Хмельницький і козаки налагодили тісні взаємини з православним духовенством і освіченою елітою міста, що сприяло розширенню та радикалізації цільових установок повстання. Тепер сам гетьман проголосив, що «виб’є з лядської неволі увесь руський народ, воюватиме за нашу віру православну». Проте його первісним завданням було не релігійне звільнення чи соціальна революція селян, а підтвердження козацьких привілеїв, чого він очікував від нового польського короля Яна Казимира.

У серпні 1649 року в місті Зборів Хмельницький уклав угоду з польським королем, який зробив істотні поступки козацькому війську: чисельність реєстрових козаків підвищувалася до 40 000, козакам гарантувалося вільне проживання у трьох воєводствах: Київському, Чернігівському і Брацлавському, польські військові та євреї мали бути виселені. Заборонялася дискримінація православної церкви, посади в Україні мали надавати лише православним шляхтичам. Зборівська угода була перемогою козаків і української еліти: селяни та їхнє соціальне становище не згадувалися.

Ця угода надавала козацькому війську короткий перепочинок, що дозволяло здійснити політичну консолідацію. Козаки створили в Україні владне об’єднання, що офіційно називалося Бійськом Запорозьким, а нині, зазвичай, називають Гетьманщиною. Адміністративний устрій випливав з військової організації козаків: контрольовані Хмельницьким землі України по обох берегах Дніпра поділялися на 16 полків. Військовий штаб козацької старшини служив у якості центральної виконавчої влади, що підтримувала гетьмана. Щодо соціального устрою, то залишалося питання, чи переможуть егалітарні козацькі ідеали, чи місце вигнаної польської шляхти займе козацька еліта. Це стосувалося також і звільнених повстанням від кріпацтва українських селян. Відповідь на це вирішальне для подальшого розвитку України запитання була дана лише протягом наступних десятиліть.

Річ Посполита не могла задовольнитися відокремленням української Гетьманщини. У 1651 році завдано військового удару, який закінчився поразкою козаків під Берестечком, де козаків кинули напризволяще їхні кримськотатарські союзники. У новій угоді^[11] автономія та привілеї козаків значно урізалися. В подальшому військові сутички тривали і Гетьманщина запорозьких козаків поступалася Речі Посполитій, яка тоді ще залишалася провідною східноєвропейською державою.

Таким чином, Хмельницький був змушений шукати союзників. Укладена 1648 року коаліція з кримськими татарами виявилася нестійкою; тому 1651 року гетьман уклав домовленість з Османською імперією як ймовірною державою-протектором. Водночас запорозькі козаки вступили у контакти з Московською державою.