31
— Що, ви сказали, я маю зробити?
— Розвернути судно. Негайно!!!
Капітан виглядав ошелешено. Ця чорношкіра жінка, мабуть, просто з глузду з’їхала.
— Але ж це абсолютно неможливо, — різко заперечив він. — Ви вимагаєте, щоб я розвернув корабель і плив назад тільки через те, що у вас, бачте, виникло якесь невиразне передчуття? Хай там як, мадам, але я цього не робитиму, і квит!
Еліза Моліна випросталася й схрестила руки на грудях.
— Я, звісна річ, розумію ваш стан. — Капітан примирливо простягнув до жінки долоні. — Мені також дуже шкода. Ця аварія вразила мене так сильно, що ви й уявити собі не можете. Іполіт Рембо був моїм добрим другом протягом двох десятиліть, це вам не жарти! Я був іще курсантом мореплавної школи, коли Іполіт уже будував свої супернадійні, а, до того ж, найвитонченіші судна з тих, що тільки ходили у французьких водах. І я ладен був би вжити будь-яких розумних кроків, щоб врятувати його. Але ж, бачите, я не в змозі щось зробити, повірте. Мій обов’язок — поінформувати берегову службу охорони й керівників пароплавства, яким належить «Каліпсо». І я точно знаю, як вони відреагують, якщо я довго зволікатиму, а більше того — розверну судно й піду назад на тій лише підставі, що в однієї з пасажирок, хай навіть і гарненької, було якесь там видіння. Мені страшенно шкода, я й сам приголомшений тим, що сталося, але…
— Пане капітан! — пролунав стривожений голос помічника штурмана.
— У чому справа?
— Там, попереду, — молодий чоловік указав напрямок. — Адже це, як мені здалося, маяк!
Капітан насупився.
— Даруйте, шановна, служба. — Залишивши Елізу, він вийшов на відкриту частину містка й підніс до очей підзорну трубу. Те, що він побачив, страшенно здивувало досвідченого моряка.
— Хай би тобі чорт… а це ж і насправді маяк! І, судячи з кольору вогнів і частоти проблисків, це маяк Тіри. — Капітан опустив трубу. — Але ж цього не може бути! Виходить, ми таки здійснили поворот на сто вісімдесят градусів і пливемо назад…
Підвівши очі, він спробував зорієнтуватися за зорями, проте хмари, що затягнули небо, закривали знайомі сузір’я. Кепське передчуття охопило капітана.
Повернувшись у рубку, він запитав помічника штурмана:
— Як поводиться компас?
— Це просто щось надзвичайне. Ось погляньте самі.
Стрілка суднового компаса шалено вистрибувала. Так цей багаторазово перевірений і відлагоджений прилад міг би поводитися, якби магнітні полюси Землі раз у раз мінялися місцями.
— Щось сталося? — Темношкіра жінка зовсім нечутно наблизилася й тепер стояла за спиною капітана.
— Просто не доберу, що сталося. Спочатку цей маяк, тепер негаразди з компасом. Поки не з’ясується, в чому справа, слід зупинити машини. Ризик нарватися на рифи надто великий.
— Ні, благаю! Не робіть цього! — вигукнула жінка. — У мене виникло дивне відчуття: мені ввижається, що в минулому я вже переживала щось таке.
Капітан зневажливо відмахнувся.
— І як ви гадаєте, що я маю робити? Посадити корабель на скелі?
— Тут немає скель, — промовила жінка, дивлячись йому в очі. — І це світло — зовсім не вогонь маяка на Тірі. Негайно накажіть дати повний хід — нам треба якнайскоріше забиратися звідси!
Капітан труснув головою.
— Щойно ви тут кричали, щоб я негайно розвернув судно, а тепер наполягаєте, щоб я йшов тим самим курсом. Чи не будете ви такі ласкаві, добродійко, щоб врешті визначитися!
— Пояснення потребують надто багато часу, — гнівно гукнула Еліза. — Я цілком відповідаю за свої слова. Мерщій дайте повний хід і відведіть корабель із небезпечної зони!
— Мадам, чи ви хочете, щоб я рухався далі? Ось погляньте самі. Попереду блимає маяк, що розташований на острові! Не можу ж я викинутися разом із «Каліпсо» на берег!
— Це не маяк! — відчайдушно закричала Еліза. — У вас залишаються лічені хвилини до того, як нас атакують. Невже Рембо нічого не розповідав вам про обставини загибелі кораблів компанії Нікомедесів у цьому районі?
— Він згадував якісь байки про морських чудовиськ, та я, пані, чесно кажучи, не йму цьому віри. Того вечора вони таки хильнули зайвого за вечерею.
— Те, що вам розповіли тоді, було свідомо применшено. Чудовисько, яке мешкає в цих водах, імітує справжні маяки, щоб збити з пантелику досвідчених мореплавців. Я знаю, що це звучить цілком неймовірно, проте, присягаюся, все це — чистісінька правда.
Капітанові увірвався терпець. Він рвучко перекинув важіль машинного телеграфу спочатку на «повний назад», а потім повернув його в положення «стоп машина».
Дзвінок із машинного відділення підтвердив, що його накази прийняті до виконання. Суднова турбіна почала вповільняти оберти.
— Що ви робите?
— Гальмую машину, що ж іще!
— Хіба ви не чули того, що я казала?
— Шановна пані, за жодних обставин я не маю права вести корабель наосліп, не знаючи, де ми перебуваємо і що це за маяк.
— Але…
— Я зрозумів ваші слова, але ж ви не можете розраховувати, що я повірю в таку нісенітницю. Зараз ідеться про безпеку корабля та команди. Щойно мені вдасться з’ясувати, що відбувається прямо по курсу перед нами, я зможу вислухати ваші міркування.
— Буде запізно! Накажіть, принаймні, матросам підготувати рятувальні шлюпки до спуску на воду й усе, що може знадобитися для аварійної евакуації з судна.
— Мадам Моліна…
— Ви про це ще гірко пошкодуєте. Віддайте наказ хоча б стосовно шлюпок!
Капітан вибухнув від гніву.
— Антуане, будьте такі ласкаві, проведіть обох дам до кают!
Помічник штурмана зволікав.
— Антуане?
Молодий хлопець нерішуче поглянув на дивну жінку, потім — на капітана й кивнув.
— Слухаюсь. Прошу вас, мадам і мадемуазель!..
— Але ж послухайте… — не вгавала темношкіра жінка.
— Стороннім заборонено перебувати в рубці!
Помічнику штурмана довелося мало не силою виводити обох жінок із містка. Якоїсь миті Еліза ладна була накинутися на нього з кулаками, але потім змирилася й поволі спустилася трапом на головну палубу.
— Це просто нечувано! — продовжував обурюватися капітан, звертаючись до штурмана, який намагався розібратися в показаннях компаса. — Я чув різні історії про цих панянок, але це вже занадто.
— Жінкам взагалі не місце на судні, — підхопив штурман. — Від них тільки й чекай, що різних капостей і непорозумінь.
— І це чиста правда, мсьє! А тепер давайте-но спокійно розберемося, що тут у нас відбувається.
Лампи на палубі не могли впоратися з темрявою ночі. Спускаючись трапом, Шарлотта міцно трималася за поруччя. Сумка з Вілмою при цьому розгойдувалася з боку в бік. Здавалося, що птах теж відчуває небезпеку, що походить від поверхні моря.
Еліза ж буквально кипіла від гніву. Суперечка з капітаном для неї все ще не закінчилася, і час від часу вона продовжувала вигукувати лайки та погрози на його адресу.
Тим часом на палубу вже вибігли моряки з підвахтеної команди, здивовані раптовою зупинкою суднової машини, що було зовсім незвичним. Частина з них скупчилася біля лівого борту, жестикулюючи і схвильовано перемовляючись. Мішанина з французьких, арабських і берберських слів долинала до вух молодої жінки. Помічник штурмана, перекинувшись кількома фразами із матросами, також кинувся до лівого борту.
— Що тут відбувається? — спитала в нього Шарлотта.
— Матроси стверджують, що помітили другий маяк. Прямо по курсу, бачите?
Дівчина придивилася: і справді, попереду горів іще один проблисковий вогонь — такий самий і на такій же відстані, що й перший. Їй довелося кілька разів поглянути то на один, то на інший, щоб остаточно переконатися в тому, що вона не помиляється.
Раптом хтось міцно схопив дівчину за руку.
— Ходімо звідси, — гаряче зашепотіла їй у вухо Еліза. — Мерщій!
— Куди ти зібралася?
Еліза вказала в темряву над морем.
— Бачиш, вони наближаються! Незабаром «Каліпсо» буде атаковано. Нам треба сховатися під палубою, давай-но поквапимося.
— Може, краще завчасно спустити на воду рятувальну шлюпку?
— На це вже немає часу. Вниз, вниз!
— Але навіщо?
— Ми повинні добратися до рубки, де встановлено сонар. Її ілюмінатори розташовані під водою, і звідти відкривається картина всього, що відбувається в морі. Гумбольдт стверджував, що це найбезпечніше місце на кораблі. Саме там нам і слід шукати прихистку. Рубка недалеко — вниз по трапу до самого днища судна і ще десяток-друтий кроків уздовж коридора…