home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Вiд автора

Дякую тобі, читачу, за те, що ти прийняв цю книжку з відкритим серцем. Якщо тобі доведеться коли-небудь їхати з Тернополя в напрямку Бережан до нашої духовної вершини Зарваниці, то за Купчинцями, не доїжджаючи до Ішкова, по ліву руку тобі відкриється широчезна долина. То просторий берег Стрипи, в неозорості якого губиться й сама річка, вже не така повновода, як була колись. Саме тут і стояли густі очерети — троща, де відбулася драма, описана в цій книжці. Окинь оком той терен, мій друже, постій край дороги в мовчанні.

Уперше цей край мені показав Роман Коваль (рівненський), нинішній командир окремої тактичної групи «Волинь» Української Добровольчої Армії. Ми пройшли Соснів, звідки Роман родом, Раковець, Багатківці, Ішків, Купчинці. У Багатківцях свого часу Юрій Горліс-Горський працював над «Холодним Яром» (збереглася та хата священика), і я зрозумів, що це — знак: Холодний Яр не відпускає мене. А за кільканадцять кілометрів відси лежить село Ладичин, звідки походить один із героїв мого роману «Маруся» сотник Галицької Армії Осип Станімір. Коло замкнулося. Дякую тобі, мій друже Ковалю, за ближче знайомство зі Стрипою.

Хто, товариство, береться за тему бандерівського підпілля, тому важко обійтися без ґрунтовних праць Михайла Андрусяка, що стали мовби доповненням до багатотомного «Літопису Української Повстанської Армії», яке дає нам глибоке розуміння тих драматичних подій на документальному рівні. Мене особливо вразили протоколи допитів Служби Безпеки ОУН в Тернопільщині (46-й том Літопису), а найдужче — «Справа юди», до якої Михайло Андрусяк зробив вельми важливі завваги у своїй книзі «Брати просторів». Тому невипадково саме Михайло став моїм консультантом під час написання «Трощі», то більше, що нас обох завжди надихав справдешній Герой України, сотенний УПА Мирослав Симчич (Кривоніс). Я дякую долі за те, що подарувала мені не просто близькі взаємини з Лицарем Української Честі Кривоносом, але щось значно більше і неминуще.

Хочу окремо вклонитися Ірині Паєвській, доньці одного з героїв цього роману — Юрія Паєвського (Жука), світла йому пам’ять. Пані Ірина передала авторові батьків архів, де виняткову цінність становлять диктофонні записи «допиту», який Юрій Паєвський, дочекавшись незалежності, таки влаштував зрадникові. Авжеж, ідеться про колишнього окружного провідника СБ Клима, котрий здав юного Жучка, його маму Олександру Паєвську (Орисю) та ще багатьох знаних підпільників.

Дякую моєму побратимові Івану Басюку, з яким ми останні два роки розмовляли галицьким діалектом з його місцевими особливостями та співали гаївок навіть по телефону. Сердечне СПАСИБІ воякам УПА Іванові Джоджику, Василеві Кирилюку, Іванові Буртику (США), ревним дослідникам історії рідного краю Богданові Сидораку, Романові Сколоздрі, Василеві Панькевичу, Іванові Нетреб’юку, письменникам Євгену Дудару та Олександру Смику, Ярославу Джоджику, Русланові Кулику, Віктору Свищо… Не вмістити в короткому післяслові усіх, хто сприяв написанню «Трощі», бо до цього списку мали б увійти тисячі й тисячі моїх читачів, які надихали мене до праці.

Насамкінець хочу нагадати, що в оунівському підпіллі, як і в лавах УПА, було багато людей з однаковими псевдонімами, тому прошу не переносити враження від персонажів роману на конкретних історичних осіб.


предыдущая глава | Троща | Примечания