home   |   А-Я   |   A-Z   |   меню


Ода помилкам

There is a crack in everything, that’s how the light gets in.

Леонард Коен[1012]

Розум та емоції (старі й нові враження) насправді ж воюють між собою лиш зрідка. До зіткнення доходить лише тоді, коли нові (сконсолідовані, непояснені, не включені в систему) враження зустрічаються зі старими (консолідованими й поясненими). Якщо ж непояснені (субкогнітивні) факти, які складно сприйняти чи помітити, повторюються, тривають у часі, а ми не здатні пояснити їх за допомогою жодної відомої нам системи, може статися дві речі. Або ж наша когнітивна система втисне нові враження (свідомо чи підсвідомо) до лишку інших аномалій[1013], про існування яких (на підсвідомому рівні) ми знаємо, але не маємо бажання, не повинні чи не здатні долучити їх до системи (тобто зайнятися цими девіаціями), або ж дійде до повного придушення на онтологічному рівні, коли ми просто не бачимо, що факти якось «не збігаються». Втім, може бути й третій варіант, коли такі «помилки» розбивають стару систему.

Дрібні помилки (спостереження, що не відповідають узвичаєній системі, чи відхилення від очікуваного) часом мають здатність при-відкрити серпанок недосконалості теорії й повністю її розгромити. Це саме ті «помилки в матриці», які підкажуть нам, що це не правда, а лиш раціональна матриця, матриця всього наукового світогляду. Так, наприклад, сталося наприкінці ХІХ ст., коли вчені, спостерігаючи за орбітою Меркурія, помітили в його русі дрібні відхилення, які спростовували ньютонівські закони. Усе вирішилося в 1915 р. за допомогою загальної теорії відносності Ейнштейна, яка зуміла пояснити ці невеличкі відхилення і згодом повністю замінила систему Ньютона.

Модель — це ніщо інше, ніж історія (або, як стверджує математик та економіст Вайнтрауб, автобіографія)[1014], а в помилках сучасних моделей та абстрактів (які в принципі чудово працюють) ми знаходимо дорогу до історій нових. Лишки, які не підпадають під рівняння діючих теорій, дуже часто ховають у собі ключ до нових горизонтів. Тому науковець мусить не заокруглювати помилки, а навпаки, присвятити їм максимальну увагу, оскільки саме в них можна знайти зародок абсолютно нової (кращої) аксіоматичної системи. Те саме стосується й особистого життя.

Лишки (і названі, і невідомі) утворюють певну шизофренічну діалектику наукового пізнання (а заразом і людське psych'e). Неконсолідованість вражень може призвести до розщеплення особистості людини. У певному розумінні це універсальне правило, оскільки кожна ситуація в житті вимагає застосування іншої парадигматичної системи. І немає ніякої таємниці в тому, що ці системи можуть бути, а часто й бувають, неоднорідними; тому в кожній із життєвих ролей, які можуть чергуватися в швидких часових інтервалах, ми можемо застосувати інше уявлення про себе чи про світ[1015]. Схожа ситуація і в науці. Жодну з економічних моделей не можна застосувати до всіх ситуацій; якщо контраст виявляється аксіоматичним, формується нова школа, у якої зі старою дуже часто спільним лишається лише об’єкт зацікавлень — економічні процеси в суспільстві. Потім у нової школи з’являється потенціал перемогти наявну школу й стати загальною мейнстрімною інтерпретаційною системою.


Теорія мереж та примирення розуму з почуттями | Економіка добра і зла. Слідами людських пошуків: від Гільгамеша до фінансової кризи | Умовний світ та світ живих



Loading...